Категорія: Новини

20 лютого в Україні щорічно відзначають День Героїв Небесної Сотні, згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року “Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”. Цього дня вшановуємо пам’ять про тих громадян, завдяки яким змінено перебіг історії нашої держави. Більшість із них віддали своє життя під час подій Революції Гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), інші загинули пізніше – у березні та квітні 2014 року, захищаючи ідеали демократії, обстоюючи права та свободи людини, європейське майбутнє України.

З метою вшанування па’мяті Героїв Небесної Сотні, викладачем історії Гуменюк Л.Р., 19 лютого 2021 року, у групі 304 з професії «Слюсар-ремонтник. Електрогазозварник» було проведено урок на тему «Небесна сотня: ціна свободи». В ході заходу учні пригадали, що саме 18-20 лютого 2014 року, в ці дні під час Революції Гідності протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого апогею. 20 лютого 2014 загинуло найбільше активістів Євромайдану. Загалом революційні події зими 2013-2014 років забрали життя понад ста активістів Майдану.

21 лютого 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Того дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких у жалобних промовах назвали «Небесною Сотнею», а під час прощання із загиблими лунала пісня «Плине кача…», яка стала українським народним реквіємом.

Сумний список Небесної Сотні відкрився 22 січня 2014 року, коли від вогнепальних поранень під час сутичок у центрі столиці загинули активісти Майдану Сергій Нагоян та Михайло Жизневський. Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур активіста Юрія Вербицького. До 18 лютого 2014 року вже налічувалось 9 загиблих. З 18 по 21 лютого на Майдані загинуло найбільше людей – 84 герої, після 21 лютого – ще 18.Серед загиблих і наш земляк – Микола Степанович Дзявульський, який загинув від кулі снайпера 20 лютого 2014 року.

Окрім українців, жертвами режиму стали білоруси, вірмени та грузини. Усі вони увійшли до меморіалу борців за українську незалежність – до Небесної Сотні. 104-м Героям Небесної Сотні Президент України, Петро Порошенко, посмертно присвоїв звання Героїв України, а троє іноземців – громадянин Білорусі Михайло Жизневський, Грузії – Зураб Хурція і Давид Кіпіані посмертно нагороджені орденами Героїв Небесної Сотні.

Про події на Майдані учні переглянули та обговорили фільм «Зима, що змінила нас». На завершення уроку присутні вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні хвилиною мовчання.

Викладач історії Л.Р. Гуменюк

19 лютого 2021 року навчальні заняття в групі 104 з професії «Слюсар-ремонтник. Електрогазозварник» розпочалися з виконання Державного Гімну України та було проведено інформаційну хвилинку “Державний герб України: історія та факти”.

Це свято стали відзначати з 19 лютого 1992 року, коли Верховна Рада України затвердила своєю постановою Державний герб незалежної України. Ним став золотий Тризуб на синьому щиті – національний символ українців часів визвольних змагань XX століття.

В ході заходу учні дізналися про історію походження тризуба та про те, що проект герба був затверджений Верховною Радою та розроблений групою українських геральдистів – Андрієм Гречилом, Олексієм Коханом та Іваном Турецьким. Державний Герб – один із символів державності та нашої ідентичності. Він поєднує в собі дух нашого народу, підкреслює свободолюбство та незалежність, зв’язує між собою покоління українців.

Отож, цінуймо своє, шануймо символи! З Днем Державного Герба!

Класний керівник групи 104 Л.Р. Гуменюк.

В цей день, 11 лютого 1944 року, визволили місто Шепетівку від нацистських загарбників. І скільки б не віддзвеніло зим, не відцвіло весен, залишиться він у людській пам’яті як день ще одного народження міста, котре топтали два з половиною роки окупанти і хотіли приректи на вічне поневолення.

З метою вшанування пам’яті визволителів в Шепетівському професійному ліцеї було проведено ряд виховних заходів. 11 лютого прозвучала тематична радіогазета інформаційного характеру, класними керівниками Гуменюк Л.Р.( гр..№104), Міщук О.Ю. (гр.. №304),Щербан Н.Т. (гр..№303) проведено уроки пам’яті на тему: « Пам’ятаємо минуле заради майбутнього».

Класні керівники ще і ще раз звернули увагу молоді на історичний перебіг подій: розповіли про те, що 4 липня 1941р. наше місто було зайняте ворогом. В Шепетівці під час окупації у фашистських катівнях загинуло понад 30 тисяч громадян, до Німеччини окупанти відправили понад 11 тисяч шепетівчан. За період окупації було зруйновано 80 відсотків житла. Розграбовані і понівечені стояли холодні школи, магазини, будинки… Найбільшої шкоди завдали залізничній станції та цукровому заводу. У боях за звільнення наші війська понесли великі втрати. Про визволення міста розповіли учні 104 групи Головаш Костянтин та Крупа Костянтин. Присутні мали змогу переглянути відеоматеріали, зібрані членами гуртка «Історичне краєзнавство»: хроніку визволення Шепетівки, матеріали із спогадами про Героя Валю Котика та вшанувалти пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

У цей же день силами вихователя Дячук Ю.В. та бібліотекарем Захарченко Л.М., в рамках роботи за цільовою творчою програмою « Я-шепетівчанин», для мешканців гуртожитку було проведено вечір пам’яті “Миттєвості війни».

Цього разу особлива увага була звернена на розкриття подвигу юних месників-шепетівчан Валентина Котика,Миколи Трухана, братів Федоровичів, які в час війни,перебуваючи в шепетівському підпіллі, тримали зв’язок з партизанами. За дорученням підпільного штабу, очолюваного Остапом Горбатюком, діти розклеювали листівки, були «вухами» і «очима» партизан.

Про ці події учні дізнались із книги «Шепетівські підпільники», яка була центром уваги під час огляду тематичної виставки, котру провела керівник цільової творчої програми, бібліотекар Захарченко Л.М.

Вихователем Дячук Ю.В. проведено заочну екскурсію місцями боїв за Шепетівку. Розповідь вдало перегукувалась із споминами учнів, котрі упродовж багатьох років(і понині) доглядають за могилою воїна-визволителя М.С.Федченка, що у 1944 році загинув на підступах до нашого міста.

Особливу активність у підготовці заходу та зацікавленість історичним матеріалом виявили учні Олександр Галигін, Людмила Фурман, Анастасія Сіваківська, Анна Мазур та Валерія Нюнько.

Змістовно-філософськими були роздуми присутніх про значення миру для кожної людини, що живе на планеті Земля.

Л.Р.Гуменюк – викладач історії

Українською спільнотою та державним центром позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України, з метою залучення учнівської молоді до кращого надбання української культурної спадщини, національно-патріотичного виховання та відзначення 150-ї річниці від дня народження Лесі Українки започатковано арт-челендж, а простіше-естафету, «Слово, чому ти не твердая криця!».

Досі нам було зрозумілим читання віршів, театралізовані постановки творів письменниці, скажімо, як завжди в навчальних закладах- «Лісової пісні», а цього разу запропонували «Краще чисельне читання»,що чимось новим не було, але наступна номінація – «Реп-біогафія Лесі Українки», чесно скажу, поставила перед нами великий знак питання.

Ми звикли про Людину такої ваги говорити поважно і «з високої трибуни», а тут… Вже й розмірковували про дивакуватість розпорядників, але…помилились.

Учні та молоді працівники ліцею вмить підхопили ідею,втілили її у життя та отримали гарний результат від нового віяння і бачення творчості Лесі та її життя.

Оксана Іванівна Камфорович підготувала з ученицями групи №203 Охрімець Богданою, Мазур Анною та Фурман Людмилою читання уривку твору із циклу «Сім струн», а майстер виробничого навчання гр. №101 Дмитро Сергійович Драченко підготував авторський твір та вичитав реп за життєвими сторінками Лесі Українки.

Л.Г.Сидорчук – заступник директора з виховної роботи

Щорічно, 29 січня Україна вшановує пам’ять Героїв битви під Крутами.

Крути – одна з трагічних і водночас легендарних сторінок в історії українських визвольних змагань 1917-1921 років.

Як відомо, наприкінці грудня 1917 року уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Більшовиків надзвичайно дратувало проголошення Україною самостійності. Спочатку Москва створила окремий «український червоний уряд» зі столицею у Харкові, який фактично оголосив війну незалежній частині держави, а потім двинула і війська – балтійських матросів, червоноармійців з Москви, Пітера, Пскова, Смоленська тощо. Це був період «громадянської війни».

Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року між Ніжином і Бахмачем на Чернігівщині, за 130 кілометрів на північний схід від Києва під час наступу на Київ військ більшовицької Росії під проводом полковника Михайла Муравйова. З кінця грудня 1917 року загін Першої Київської юнацької школи імені Б. Хмельницького під командою сотника Гончаренка обороняв станцію Бахмач, важливий залізничний вузол на кордоні УНР і РСФРР. 27 січня 1918 до них надійшло підкріплення з Києва – 1-ша сотня новоствореного студентського куреня, складена з добровольців – студентів Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Шевченка), гімназистів старших класів українських гімназій на чолі з сотником Омельченком.

Українські війська зайняли оборону біля станції Крути. Вранці 29 січня 1918 розпочався наступ на українські позиції 4-тисячного більшовицького загону петроградських і московських червоногвардійців. Українське військо, якому судилося вступити в криваву сутичку з цією ордою, налічувало близько 300 бійців Студентського куреню, 250 – Першої української військової школи та майже 40 гайдамаків – оце й усе.

Бій тривав до вечора, було відбито кілька атак, бойові втрати складали до 300 убитих, поранених, полонених. Командир Аверкій Гончаренко віддав наказ відійти до ешелону, який чекав за 2 км. Відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення, відчайдушно атакувала, але сили були нерівні. Одна чота (взвод) студентів у сутінках втратила орієнтир і вийшла на станцію Крути, уже зайняту червоноармійцями. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) було розстріляно. Наймолодшим полеглим було по 16 років.

Після розстрілу більшовики не дозволили поховати тіла загиблих. Лише після визволення Києва від червоних, за розпорядженням українського уряду, 19 березня 1918 року відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами на Аскольдовій могилі.

У радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.

Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність. На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Герої Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами». У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіал пам’яті Героїв Крут.

Вшановуючи пам’ять загиблих під Крутами, ми низько схиляємо голови перед пам’яттю тих, хто віддав своє життя у боротьбі за єдину, неподільну, незалежну Україну.

Викладач історії Гуменюк Л.Р.