Шепетівський професійний ліцей
запрошує на навчання за такими спеціальностями

На базі 11 класів

Підвищення кваліфікації, перепідготовка та інше

№ П.П. Назва професій Тривалiсть Вартість Вид професійної підготовки

Прийом громадян до державного навчального закладу «Шепетівський професійний ліцей» здійснюється для здобуття професій за освітньо-кваліфікаційним рівнем: кваліфікований робітник.

Професії

Код ДК

7233, 7212

Термін навчання

3 роки

Форма навчання

Денна

Слюсар-ремонтник, електрогазозварник

ПРОФЕСІЯ: 7233 “Слюсар-ремонтник”

Слюсарні роботи – обробка металів, зазвичай доповнюючи верстатну механічну обробку або що завершує виготовлення металічних виробів з’єднанням деталей, збіркою машин і механізмів, а також їх регулюванням. Слюсарні роботи виконуються за допомогою ручного або механізованого слюсарного інструменту або на верстатах.

Участь слюсарів у виробничому процесі дуже значна. При цьому слід відмітити, що ручна слюсарна обробка менш продуктивна, ніж механічна (на верстатах), і потребує більших затрат фізичних зусиль робітника. Саме тому повсюдно прагнуть зменшити обсяг ручних слюсарних робіт переведенням багатьох операцій на металорізальні верстати. Але там, де цього зробити неможливо, слюсарну обробку виконують з допомогою механізованого інструменту.

Загальні відомості про професію слюсаря-ремонтника.
Слюсарні роботи належать до процесів холодної обробки металів різанням. Здійснюються вони як вручну, так і за допомогою механізованого інструменту. Метою слюсарних робіт є надання оброблюваній деталі заданих кресленням форми, розмірів та шорсткості поверхні. Якість виконуваних слюсарних робіт залежить від уміння і навичок слюсаря, застосовуваного інструмента і оброблюваного матеріалу.

Технологія слюсарної обробки складається з ряду операцій, зокрема: розмічання, рубання, виправляння і гнуття металів, різання металів ножівкою і ножицями, обпилювання, свердління, зенкування і розвірчування отворів, нарізування різьби, клепання, шабрування, притирання і доводки, паяння і лудіння, заливання підшипників, з’єднання склеюванням і ін. Під час виготовлення (обробки) металевих деталей слюсарним способом основні слюсарні операції виконуються в певному порядку, в якому одна операція передує іншій. Спочатку виконуються слюсарні операції по виготовленню або виправленню заготовки: різання, випрямляння, гнуття, які можна назвати підготовчими. Далі виконується основна обробка заготовки. Здебільшого — це операції рубання і обпилювання, в результаті яких з заготовки знімаються зайві шари металу і вона дістає форму, розміри і стан поверхні близькі, або такі, що співпадають з вказаними на кресленні.

Зустрічаються і такі деталі машин, для обробки яких потрібні ще операції шабрування, притирання, доводки і ін., при яких з виготовлюваної деталі знімаються тонкі шари металу. Крім того, при виготовленні деталі вона може бути, якщо це потрібно, з’єднана з іншою деталлю, разом з якою піддається дальшій обробці. Для цього виконуються операції свердління, зенкування, нарізування різьби, клепання, паяння і ін.

Всі перелічені види робіт належать до основних операцій слюсарної обробки.

В залежності від вимог, що ставляться до готових деталей, можуть також виконуватись додаткові операції; мета їх полягав в наданні металевим деталям нових властивостей: підвищеної твердості або пластичності, стійкості від руйнування в середовищі газів, кислот або лугів. До таких операцій належить лудіння, покривання емаллю, гартування, відпалювання, електрозміцнення і ін.

При визначенні послідовності обробки враховують, у якому вигляді надходять деталі (заготовки); більш груба обробка завжди передує остаточній.

Слюсарно-складальні роботи виконуються при складанні вузлів з окремих деталей і при складанні машини з окремих вузлів.

Професія широко розповсюджена, затребувана на всіх етапах виробництва і при експлуатації будь-якої техніки і супровідних технічних систем (електричних, сантехнічних, телекомунікаційний і ін.). Слюсар-ремонтник – робітник, що обслуговує техніку на виробництві й у побуті. Предметом його праці можуть ставати різноманітні об’єкти, тому фахівці з ремонту мають досить вузьку спеціалізацію. Нижче буде описана професія ремонтника в загальному виді.

Ремонтнику необхідно добре розбиратися в тих механізмах, з якими він працює, знати логіку їхнього функціонування і властивості матеріалів, з яких вони виготовлені. Фахівець даного профілю може виконувати поточний, капітальний і плановий ремонт техніки. Поточний ремонт містить у собі заміну деталей, що вийшли з ладу. Капітальний ремонт проводиться тоді, коли поламані чи зношені базові механізми, що спричиняє ушкодження інших деталей і вузлів. Плановий ремонт – це діагностика і перевірка стану всіх систем механізму, заміна зношених деталей до того, як техніка вийшла з ладу. Для ремонту системи робітник у першу у чергу знайомиться з технічним паспортом чи кресленням апаратури. Далі він здійснює технічну діагностику механізмів, при необхідності розбираючи апарат, складає план робіт. Ремонтник усуває несправність, заміняючи чи ремонтуючи ушкоджені деталі. При цьому він використовує різні інструменти і прилади для проведення вимірів і діагностики. У процесі зборки устаткування чи техніки він робить припасування деталей, дотримуючи їхнє точне взаєморозташування відповідно до технічних умов; регулює і налагоджує роботу механізмів, готує їх до роботи.

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ПРОФЕСІЇ
Мистецтво добувати і обробляти метал уручну відомо з давніх часів. Людина на зорі свого розвитку була в повній залежності від стихійних сил природи, але впродовж довгих століть вона поступово звільнявся від цієї залежності, підпорядковувавши собі природу. Борючись за своє існування, первісна людина на перших порах виготовляла і пристосовувала для себе різні знаряддя з дерева, каменя, а потім з бронзи і заліза.

Спочатку ці знаряддя нагадували собою органи людського тіла, наприклад кам’яний молоток нагадував кулак, ніж — форми кігтів або зубів, граблі і лопата — форму кисті і пальців руки і тому подібне.

Люди навчилися добувати і обробляти метали у давнину. З металу виготовлялися знаряддя праці, наприклад сокири, коси, серпи, засоби захисту – щити, предмети домашнього ужитку — посуд для варива їжі (казани, чашки, тази), прикраси і інші вироби.

Впродовж багатьох років металеві вироби виготовлялися ремісниками-ковалями, Спочатку ця група ремеслеників виготовляла вручну всілякі металеві вироби, надалі розвиток ковальського ремесла, поява різних пристосувань, вдосконалення знарядь виробництва, використання бронзи і заліза привели до різносторонності ковальських робіт. Це викликало розподіл праці між ковалями-ремеслениками. Одні ковалі виконували грубіші і крупніші роботи, наприклад знаряддя праці, предмети домашнього ужитку і ін., а інші – дрібніші і тонші роботи. Ковалями-ремісниками того часу вручну виготовлялися всілякі вироби.

З’являється нова галузь ковальського виробництва холодне кування металу, тобто остаточна обробка без нагріву металу. Найбільш типовими представниками цієї галузі були замочники — майстри по виготовленню замків. На початку XV ст.. замочників називали «шлоссерами». З часом іноземне слово придбало інший сенс. Так виникла назва «слюсар».

Зразки зброї, знарядь праці, різних механізмів (замків, годинника, машин) і інших виробів приголомшують нас складністю обробки, ретельністю обробки,і говорять про те, що холодна обробка металу, мистецтво різати метал вручну були широко розвинені серед народу декілька століть тому. Розвиток техніки багатьом зобов’язаний талановитим російським людям, яких у всі часи в Росії було багато. Ці «умільці», як їх тоді називав народ, були різносторонньо розвиненими людьми, які самостійно вирішували складні технологічні завдання. Особливо своєю майстерністю славилися московські, тульські і уральські майстри. Про мистецтво російських майстрів – «умільців» говориться в розповіді російського письменника Н. С. Леськова «Лівша», герой якого Тульський майстер Лівша на подив англійським майстрам підкував виготовлену ним мікроскопічних розмірів блоху.

Виготовлення вогнепальної і холодної зброї, а також зброї вимагало виконання слюсарної роботи. Завдяки цьому розвинулось мистецтво чеканити прикраси і виковувати складної форми шлеми. При виготовленні рушничного замка, свердлінні гармат застосовувалися різні інструменти і пристрої. Таким чином, в XIV—XV ст. виникла самостійна галузь ковальського ремесла – холодне кування, а разом з нею і слюсарне ремесло. Особливий розвиток слюсарного ремесла виникло після Великої Жовтневої революції. Наші учені, інженери і техніки, робітники багато що зробили, щоб замінити важку, малопродуктивну ручну працю роботою механізмів і машин. З появою металоріжучих верстатів і їх вдосконаленням поступово скорочувалось роль і доля ручної праці, яка стала замінюватися працею тих, що стружать, токарів, фрезерувальників, шліфувальників і ін. Але однією з ведучих залишається професія слюсарю. Як і раніше цінується праця слюсаря-майстра, від якого вимагається уміння виконувати всі види ручної обробки металів.

ХАРАКТЕР РОБОТИ
Повинен знати: основні заходи виконання робіт з розбирання, ремонту та складання простих вузлів і механізмів, устаткування, агрегатів і машин; устаткування, агрегатів та машин; основи слюсарної справи; призначення та правила застосування слюсарного і контрольно-вимірювального інструменту; основні механічні властивості матеріалів, які обробляє; основи знань про допуски і посадки, квалітети і параметри шорсткості; найменування, маркування і правила застосування мастил, мийних речовин, металів і змазок; основи електротехніки; читати креслення простих вузлів і механізмів устаткування, агрегатів та машин, користуватися комп’ютерною технікою.
Повинен уміти: розбирати, ремонтувати, складати і випробовувати прості вузли і механізми устаткування, агрегатів та машин; регулювати просте устаткування, агрегати і машини, а також середньої складності під керівництвом слюсаря більш високої кваліфікації; виконувати слюсарне оброблення деталей за І2-І4-м квалітетами (5-7-м класами точності); промивати, чистити, змащувати деталі та знімати заливання; виконувати роботи із застосуванням пневматичних, електричних інструментів та на свердлильних верстатах; шабрити деталі за допомогою механізованого інструменту; виготовляти прості пристрої для ремонту і складання.

Загальнопрофесійні вимоги
Повинен: раціонально та ефективно організовувати працю на робочому місці; додержуватись норм технологічного процесу; не допускати браку в роботі; знати й виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці й навколишнього середовища, додержуватися норм, методів й прийомів безпечного ведення робіт; використовувати в разі необхідності засоби попередження і усунення природних і непередбачених негативних явищ (пожежі, аварії, повені тощо); знати інформаційні технології.

УМОВИ РОБОТИ
Умови роботи збезпечуються в наявності та справності інструментів, пристроїв, обладння та технологічної документації:
Обладнання та пристрої:
– Заточний верстат;
– Роз міткові плити;
– Рефлекторний;
– Правні плити;
– гвинтові преси;
– Бруски;
– Перевірочні плити;
– Лещата;
– Оправки різні;
– Гнучкі штампи;
– Роликовий трубогіб;
– Гнучкі пристрої;
– Електричні ножиці (ричагові, гильотинні,);
– Ножівка;
– Слюсарний верстат;
– Опилочний-зачисний верстат;
– Опилочні призми;
– Кондуктори;
– Накладні губки;
– Вертикально-свердлильний верстат;
– Ручні свердлильні дрилі;
– Тріщотки;
– Тумбочка для інструментів;
– Свердлильні патрони;
– Клиння;
– Притискні планки;
– Слюсарний вороток;
– Різьбонарізні електричні і пневматичні машини;
– Плашко тримач;
– Паяльні лампи;
– Електроплитка;
– Коробки і форми для плавлення припоїв;
– Різні ковші;
– Газові пальники.

Інструменти і матеріали:
– Штангенциркулі;
– Вимірювальні лінійки;
– Машинне масло;
– Пісок;
– Каніфоль;
– Розміточні циркулі;
– Рисувалки;
– Кернер;
– Транспортири;
– Розміточні молотки;
– Стальна щітка;
– Наждачна бум ага;
– Крейда;
– Фарба;
– Молотки зі вставним бойками;
– Дерев’яні молотки;
– Слюсарні молотки;
– Стальні накладки;
– Тригранні напилки;
– Ручні ножиці;
– Ножів очне полотно;
– Плоскі тупоносі напилки;
– Кронциркуль;
– Лекальна лінійка;
– Напилки і надфілі різних профілів і номерів насічок;
– Кутники;
– Слюсарні зубила;
– Крейцмейсель;
– Свердла різний розмірів;
– Фрези-шарошки;
– Зенкери;
– Калібри-пробки;
– Глибиномір;
– Вода;
– Праві і ліві мітчики;
– Метричні мітчики;
– Різьбоміри;
– Різьбові калібри-пробки;
– Круглі плашки;
– Різні шабери;
– Абразивні бруси;
– Теплові і електричні паяльники;
– Плоскогубці;
– Припої.
– Плоскі тупоносі напилки і надфілі;

Інвентар:
– 1. Аптечка першої медичної допомоги
– 2. Вогнегасник
– Технологічна документації:
– 1. робоче креслення
– 2. інструкційна картка

Умови праці. Ремонт може виконуватися прямо на місці експлуатації техніки, якщо вона не транспортабельна. Також можуть використовуватися спеціальні майстерні чи приміщення різного розміру в залежності від габаритів ремонтуємого об’єкта. Ремонт демонтованих деталей і виготовлення нових виробляється на спеціальному робочому місці.

РИНОК ПРАЦІ
Сфера професійного використання випускника:
Виробництво машин та устаткування, всіх галузях народного господарства (машинобудуванні й металообробці, металургії, сільському господарстві, будівництві в транспорті й в інших галузях).

ОСВІТНЯ ПІДГОТОВКА
Шепетівський професійний ліцей
Нетішинський професійний ліцей
Старокостянтинівський професійний ліцей

МЕДИЧНІ ОБМЕЖЕННЯ
Медичні обмеження: діяльність не рекомендується людям, що страждають захворюваннями серця, суглобів, легень і дихальних шляхів, хворобами опорно-рухового апарата, шкіри, що має дефекти зору і слуху (низька гострота зору, стійкість ясного бачення і т.п.), алергію на запахи олій, емульсій і т.д., нервово-психічні захворювання.

Вимоги до індивідуально-психологічних особливостей
Необхідні якості. Фахівець з ремонту повинний мати витривалість і в деяких випадках фізичну силу, тонку м’язову, слухову чутливість, мати гарний зір. Потрібна рухливість, координованість і точність рухів кистей і пальців рук, точний окомір (лінійний і об’ємний), розвита просторова уява, гарна образна і рухова пам’ять, технічна кмітливість. Ремонтник повинний мати досить глибокі пізнання в області фізики, хімії, математики, зведення про матеріали, принципи роботи ремонтуємих систем. Він повинний знати правила техніки безпеки, технології планово-попереджувального ремонту, технічні способи іспиту апаратури після ремонту, допуски, класи точності. Фахівець повинний уміти визначати ступінь зносу устаткування, підбирати необхідні для заміни деталі, якщо таких немає, то створювати ескізи креслень для їхнього виготовлення, виконувати розбирання, ремонт, зборку устаткування і підготовку його до роботи.

ПЕРСПЕКТИВИ
Під впливом науково-технічного прогресу в сучасному виробництві впроваджуються нові технології з використанням сучасних засобів механізації й автоматизації; організаційно-технічні умови виробництва зумовлюють розширення професійної діяльності робітників. Від рівня освіти, виховання й розвитку кадрів залежить можливість підвищення продуктивності праці, освоєння нової високопродуктивної техніки, впровадження нових ефективних приладів, матеріалів, прогресивних технологічних процесів.

Перспективи професійного росту і кар’єри: підвищення розряду, заробітної плати, складності виконуваних робіт. Можливий адміністративний ріст, підвищення кваліфікації (технікум, інститут), розширення професійних навичок за рахунок збільшення видів виконуваних робіт, перекваліфікація на родинні професії.

Затребуваність на ринку праці досить висока, попит на фахівців стабільний.
Необхідний рівень освіти – початкова професійна.

СПОРІДНЕНІ ПРОФЕСІЇ
Родинні професії: слюсар-збирач, слюсар широкого профілю.

ПРОФЕСІЯ: 7212 “Електрогазозварник”

Загальна характеристика
Ще в прадавні часи люди використовували паяння для виготовлення зброї, ювелірних виробів, знарядь праці, існує думка, що слово «зварювання» проходить від імені словенського бога ковальської справи Сварога. Перші прості методи зварювання застосовувались в VІІ тисячолітті до н. е. в районах Єгипту та Ірану.
Нові способи з’єднання металів з’явились з відкриттям у 1802 році електричного дугового розряду.
У 1885 році був запатентований спосіб з’єднання та роз’єднання металів за допомогою електричної дуги між металевим виробом та вугільним електродом, для живлення якої використовувалася акумуляторна батарея.

У 1888 р. М. Г. Слав’янов винайшов спосіб дугового електрогазозварника металів металевим електродом, що плавиться. Всі з’єднання, які були виготовлені цим методом, відрізняються високою якістю і надійністю.Наприкінці ХІХ століття французький хімік Ле-Шетальє винайшов ацетиленокисневе полум’я, а інженери Пінар І Фуше на початку ХХ застосували його для зварювального пальника.

На межі століть був виданий патент на електричне стискове зварювання опором, розроблено точкове зварювання опором, розроблено точкове зварювання мідним електродом та стискове зварювання методом оплавлення. Також був винайдений спосіб термітного зварювання, заснований на реакції окислення активних металів.

Важко знайти галузь у народному господарстві, де б можна було обійтися без електрогазозварювальника. Ця професія надзвичайно розповсюджена, складна та відповідальна.

Суть ручного електрогазозварювання полягає в тому, що електрод, розплавляючись, заповняє зазор між краями зварюваних деталей. При газозварюванні в дугу вводиться присадний дріт, який, розплавляючись, заповнює зазор, часто робітнику доводиться займатись і електричним і газовим зварюванням.

Вимоги до працівника

Електрогазозварник повинен мати сильну нервову систему, точну координацію рухів, добру пам’ять, вміти концентрувати увагу, бути зібраною, відповідальною людиною.

 

Електрогазозварник повинен знати:
  • правила обслуговування електрогазозва- рювальної апаратури;
  • механічні та технологічні властивості зварювальних матеріалів;
  • марки електродів та правила їх підбору залежно від матеріалів зварювання;
  • види зварювальних швів;
  • режими зварювання;
  • причини дефектів зварювання та способи їх усунення;
  • загальні відомості та правила зберігання газів (ацетилену, кисню, водню), які використовуються при газовому зварюванні.

Санітарно гігієнічні умови

Доводиться працювати в найрізноманітніших місцях: у робочому цеху, в полі, на висоті та під землею. Фізичне вантаження лягає на людину під час піднімання та переносу заготовок, деталей і конструкцій, а також виконання повільних рухів з паяльником, несприятливо діють на організм високі температури, ультрафіолетове випромінювання, шкідливі хімічні речовини. Професія електрогазозварника в основному чоловіча, праця жінок на зварювальних роботах у зв’язку з підвищеною важкістю і шкідливістю обмежена.

Передбачені пільги в пенсійному забезпеченні: чоловіки мають право виходити на пенсію в 55 років при стажі роботи не менше 20 років, жінки при стажі роботи 15 років йдуть на пенсію в 50 років.

Медичні протипоказання

Протипоказано працювати за цією професією людям, у яких гіпертонічна хвороба, бронхіальна астма, ревматизм, порушення вестибулярного апарату.

 

Ймовірність працевлаштування

досить висока. У переважній більшості і регіонів електрогазозварники без особливих І ускладнень знаходять роботу в будівельних організаціях, на фабриках та за водах авторемонтних майстернях, станціях технічного обслуговування тощо. Таким чином ця професія має сталий попит на ринку праці.

Ризик безробіття у електрогазозварників мінімальний і пов’язаний перш за все з недостатньою кваліфікацією та досвідом роботи. Висококваліфіковані робітники володіють суміжними професіями, мають більші шанси на працевлаштування.

Код ДК

7233, 7241

Термін навчання

3 роки

Форма навчання

Денна

Слюсар-ремонтник, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування

ПРОФЕСІЯ: 7233 “Слюсар-ремонтник”

Слюсарні роботи – обробка металів, зазвичай доповнюючи верстатну механічну обробку або що завершує виготовлення металічних виробів з’єднанням деталей, збіркою машин і механізмів, а також їх регулюванням. Слюсарні роботи виконуються за допомогою ручного або механізованого слюсарного інструменту або на верстатах.

Участь слюсарів у виробничому процесі дуже значна. При цьому слід відмітити, що ручна слюсарна обробка менш продуктивна, ніж механічна (на верстатах), і потребує більших затрат фізичних зусиль робітника. Саме тому повсюдно прагнуть зменшити обсяг ручних слюсарних робіт переведенням багатьох операцій на металорізальні верстати. Але там, де цього зробити неможливо, слюсарну обробку виконують з допомогою механізованого інструменту.

Загальні відомості про професію слюсаря-ремонтника.
Слюсарні роботи належать до процесів холодної обробки металів різанням. Здійснюються вони як вручну, так і за допомогою механізованого інструменту. Метою слюсарних робіт є надання оброблюваній деталі заданих кресленням форми, розмірів та шорсткості поверхні. Якість виконуваних слюсарних робіт залежить від уміння і навичок слюсаря, застосовуваного інструмента і оброблюваного матеріалу.

Технологія слюсарної обробки складається з ряду операцій, зокрема: розмічання, рубання, виправляння і гнуття металів, різання металів ножівкою і ножицями, обпилювання, свердління, зенкування і розвірчування отворів, нарізування різьби, клепання, шабрування, притирання і доводки, паяння і лудіння, заливання підшипників, з’єднання склеюванням і ін. Під час виготовлення (обробки) металевих деталей слюсарним способом основні слюсарні операції виконуються в певному порядку, в якому одна операція передує іншій. Спочатку виконуються слюсарні операції по виготовленню або виправленню заготовки: різання, випрямляння, гнуття, які можна назвати підготовчими. Далі виконується основна обробка заготовки. Здебільшого — це операції рубання і обпилювання, в результаті яких з заготовки знімаються зайві шари металу і вона дістає форму, розміри і стан поверхні близькі, або такі, що співпадають з вказаними на кресленні.

Зустрічаються і такі деталі машин, для обробки яких потрібні ще операції шабрування, притирання, доводки і ін., при яких з виготовлюваної деталі знімаються тонкі шари металу. Крім того, при виготовленні деталі вона може бути, якщо це потрібно, з’єднана з іншою деталлю, разом з якою піддається дальшій обробці. Для цього виконуються операції свердління, зенкування, нарізування різьби, клепання, паяння і ін.

Всі перелічені види робіт належать до основних операцій слюсарної обробки.

В залежності від вимог, що ставляться до готових деталей, можуть також виконуватись додаткові операції; мета їх полягав в наданні металевим деталям нових властивостей: підвищеної твердості або пластичності, стійкості від руйнування в середовищі газів, кислот або лугів. До таких операцій належить лудіння, покривання емаллю, гартування, відпалювання, електрозміцнення і ін.

При визначенні послідовності обробки враховують, у якому вигляді надходять деталі (заготовки); більш груба обробка завжди передує остаточній.

Слюсарно-складальні роботи виконуються при складанні вузлів з окремих деталей і при складанні машини з окремих вузлів.

Професія широко розповсюджена, затребувана на всіх етапах виробництва і при експлуатації будь-якої техніки і супровідних технічних систем (електричних, сантехнічних, телекомунікаційний і ін.). Слюсар-ремонтник – робітник, що обслуговує техніку на виробництві й у побуті. Предметом його праці можуть ставати різноманітні об’єкти, тому фахівці з ремонту мають досить вузьку спеціалізацію. Нижче буде описана професія ремонтника в загальному виді.

Ремонтнику необхідно добре розбиратися в тих механізмах, з якими він працює, знати логіку їхнього функціонування і властивості матеріалів, з яких вони виготовлені. Фахівець даного профілю може виконувати поточний, капітальний і плановий ремонт техніки. Поточний ремонт містить у собі заміну деталей, що вийшли з ладу. Капітальний ремонт проводиться тоді, коли поламані чи зношені базові механізми, що спричиняє ушкодження інших деталей і вузлів. Плановий ремонт – це діагностика і перевірка стану всіх систем механізму, заміна зношених деталей до того, як техніка вийшла з ладу. Для ремонту системи робітник у першу у чергу знайомиться з технічним паспортом чи кресленням апаратури. Далі він здійснює технічну діагностику механізмів, при необхідності розбираючи апарат, складає план робіт. Ремонтник усуває несправність, заміняючи чи ремонтуючи ушкоджені деталі. При цьому він використовує різні інструменти і прилади для проведення вимірів і діагностики. У процесі зборки устаткування чи техніки він робить припасування деталей, дотримуючи їхнє точне взаєморозташування відповідно до технічних умов; регулює і налагоджує роботу механізмів, готує їх до роботи.

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ПРОФЕСІЇ
Мистецтво добувати і обробляти метал уручну відомо з давніх часів. Людина на зорі свого розвитку була в повній залежності від стихійних сил природи, але впродовж довгих століть вона поступово звільнявся від цієї залежності, підпорядковувавши собі природу. Борючись за своє існування, первісна людина на перших порах виготовляла і пристосовувала для себе різні знаряддя з дерева, каменя, а потім з бронзи і заліза.

Спочатку ці знаряддя нагадували собою органи людського тіла, наприклад кам’яний молоток нагадував кулак, ніж — форми кігтів або зубів, граблі і лопата — форму кисті і пальців руки і тому подібне.

Люди навчилися добувати і обробляти метали у давнину. З металу виготовлялися знаряддя праці, наприклад сокири, коси, серпи, засоби захисту – щити, предмети домашнього ужитку — посуд для варива їжі (казани, чашки, тази), прикраси і інші вироби.

Впродовж багатьох років металеві вироби виготовлялися ремісниками-ковалями, Спочатку ця група ремеслеників виготовляла вручну всілякі металеві вироби, надалі розвиток ковальського ремесла, поява різних пристосувань, вдосконалення знарядь виробництва, використання бронзи і заліза привели до різносторонності ковальських робіт. Це викликало розподіл праці між ковалями-ремеслениками. Одні ковалі виконували грубіші і крупніші роботи, наприклад знаряддя праці, предмети домашнього ужитку і ін., а інші – дрібніші і тонші роботи. Ковалями-ремісниками того часу вручну виготовлялися всілякі вироби.

З’являється нова галузь ковальського виробництва холодне кування металу, тобто остаточна обробка без нагріву металу. Найбільш типовими представниками цієї галузі були замочники — майстри по виготовленню замків. На початку XV ст.. замочників називали «шлоссерами». З часом іноземне слово придбало інший сенс. Так виникла назва «слюсар».

Зразки зброї, знарядь праці, різних механізмів (замків, годинника, машин) і інших виробів приголомшують нас складністю обробки, ретельністю обробки,і говорять про те, що холодна обробка металу, мистецтво різати метал вручну були широко розвинені серед народу декілька століть тому. Розвиток техніки багатьом зобов’язаний талановитим російським людям, яких у всі часи в Росії було багато. Ці «умільці», як їх тоді називав народ, були різносторонньо розвиненими людьми, які самостійно вирішували складні технологічні завдання. Особливо своєю майстерністю славилися московські, тульські і уральські майстри. Про мистецтво російських майстрів – «умільців» говориться в розповіді російського письменника Н. С. Леськова «Лівша», герой якого Тульський майстер Лівша на подив англійським майстрам підкував виготовлену ним мікроскопічних розмірів блоху.

Виготовлення вогнепальної і холодної зброї, а також зброї вимагало виконання слюсарної роботи. Завдяки цьому розвинулось мистецтво чеканити прикраси і виковувати складної форми шлеми. При виготовленні рушничного замка, свердлінні гармат застосовувалися різні інструменти і пристрої. Таким чином, в XIV—XV ст. виникла самостійна галузь ковальського ремесла – холодне кування, а разом з нею і слюсарне ремесло. Особливий розвиток слюсарного ремесла виникло після Великої Жовтневої революції. Наші учені, інженери і техніки, робітники багато що зробили, щоб замінити важку, малопродуктивну ручну працю роботою механізмів і машин. З появою металоріжучих верстатів і їх вдосконаленням поступово скорочувалось роль і доля ручної праці, яка стала замінюватися працею тих, що стружать, токарів, фрезерувальників, шліфувальників і ін. Але однією з ведучих залишається професія слюсарю. Як і раніше цінується праця слюсаря-майстра, від якого вимагається уміння виконувати всі види ручної обробки металів.

ХАРАКТЕР РОБОТИ
Повинен знати: основні заходи виконання робіт з розбирання, ремонту та складання простих вузлів і механізмів, устаткування, агрегатів і машин; устаткування, агрегатів та машин; основи слюсарної справи; призначення та правила застосування слюсарного і контрольно-вимірювального інструменту; основні механічні властивості матеріалів, які обробляє; основи знань про допуски і посадки, квалітети і параметри шорсткості; найменування, маркування і правила застосування мастил, мийних речовин, металів і змазок; основи електротехніки; читати креслення простих вузлів і механізмів устаткування, агрегатів та машин, користуватися комп’ютерною технікою.
Повинен уміти: розбирати, ремонтувати, складати і випробовувати прості вузли і механізми устаткування, агрегатів та машин; регулювати просте устаткування, агрегати і машини, а також середньої складності під керівництвом слюсаря більш високої кваліфікації; виконувати слюсарне оброблення деталей за І2-І4-м квалітетами (5-7-м класами точності); промивати, чистити, змащувати деталі та знімати заливання; виконувати роботи із застосуванням пневматичних, електричних інструментів та на свердлильних верстатах; шабрити деталі за допомогою механізованого інструменту; виготовляти прості пристрої для ремонту і складання.

Загальнопрофесійні вимоги
Повинен: раціонально та ефективно організовувати працю на робочому місці; додержуватись норм технологічного процесу; не допускати браку в роботі; знати й виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці й навколишнього середовища, додержуватися норм, методів й прийомів безпечного ведення робіт; використовувати в разі необхідності засоби попередження і усунення природних і непередбачених негативних явищ (пожежі, аварії, повені тощо); знати інформаційні технології.

УМОВИ РОБОТИ
Умови роботи збезпечуються в наявності та справності інструментів, пристроїв, обладння та технологічної документації:
Обладнання та пристрої:
– Заточний верстат;
– Роз міткові плити;
– Рефлекторний;
– Правні плити;
– гвинтові преси;
– Бруски;
– Перевірочні плити;
– Лещата;
– Оправки різні;
– Гнучкі штампи;
– Роликовий трубогіб;
– Гнучкі пристрої;
– Електричні ножиці (ричагові, гильотинні,);
– Ножівка;
– Слюсарний верстат;
– Опилочний-зачисний верстат;
– Опилочні призми;
– Кондуктори;
– Накладні губки;
– Вертикально-свердлильний верстат;
– Ручні свердлильні дрилі;
– Тріщотки;
– Тумбочка для інструментів;
– Свердлильні патрони;
– Клиння;
– Притискні планки;
– Слюсарний вороток;
– Різьбонарізні електричні і пневматичні машини;
– Плашко тримач;
– Паяльні лампи;
– Електроплитка;
– Коробки і форми для плавлення припоїв;
– Різні ковші;
– Газові пальники.

Інструменти і матеріали:
– Штангенциркулі;
– Вимірювальні лінійки;
– Машинне масло;
– Пісок;
– Каніфоль;
– Розміточні циркулі;
– Рисувалки;
– Кернер;
– Транспортири;
– Розміточні молотки;
– Стальна щітка;
– Наждачна бум ага;
– Крейда;
– Фарба;
– Молотки зі вставним бойками;
– Дерев’яні молотки;
– Слюсарні молотки;
– Стальні накладки;
– Тригранні напилки;
– Ручні ножиці;
– Ножів очне полотно;
– Плоскі тупоносі напилки;
– Кронциркуль;
– Лекальна лінійка;
– Напилки і надфілі різних профілів і номерів насічок;
– Кутники;
– Слюсарні зубила;
– Крейцмейсель;
– Свердла різний розмірів;
– Фрези-шарошки;
– Зенкери;
– Калібри-пробки;
– Глибиномір;
– Вода;
– Праві і ліві мітчики;
– Метричні мітчики;
– Різьбоміри;
– Різьбові калібри-пробки;
– Круглі плашки;
– Різні шабери;
– Абразивні бруси;
– Теплові і електричні паяльники;
– Плоскогубці;
– Припої.
– Плоскі тупоносі напилки і надфілі;

Інвентар:
– 1. Аптечка першої медичної допомоги
– 2. Вогнегасник
– Технологічна документації:
– 1. робоче креслення
– 2. інструкційна картка

Умови праці. Ремонт може виконуватися прямо на місці експлуатації техніки, якщо вона не транспортабельна. Також можуть використовуватися спеціальні майстерні чи приміщення різного розміру в залежності від габаритів ремонтуємого об’єкта. Ремонт демонтованих деталей і виготовлення нових виробляється на спеціальному робочому місці.

РИНОК ПРАЦІ
Сфера професійного використання випускника:
Виробництво машин та устаткування, всіх галузях народного господарства (машинобудуванні й металообробці, металургії, сільському господарстві, будівництві в транспорті й в інших галузях).

ОСВІТНЯ ПІДГОТОВКА
Шепетівський професійний ліцей
Нетішинський професійний ліцей
Старокостянтинівський професійний ліцей

МЕДИЧНІ ОБМЕЖЕННЯ
Медичні обмеження: діяльність не рекомендується людям, що страждають захворюваннями серця, суглобів, легень і дихальних шляхів, хворобами опорно-рухового апарата, шкіри, що має дефекти зору і слуху (низька гострота зору, стійкість ясного бачення і т.п.), алергію на запахи олій, емульсій і т.д., нервово-психічні захворювання.

Вимоги до індивідуально-психологічних особливостей
Необхідні якості. Фахівець з ремонту повинний мати витривалість і в деяких випадках фізичну силу, тонку м’язову, слухову чутливість, мати гарний зір. Потрібна рухливість, координованість і точність рухів кистей і пальців рук, точний окомір (лінійний і об’ємний), розвита просторова уява, гарна образна і рухова пам’ять, технічна кмітливість. Ремонтник повинний мати досить глибокі пізнання в області фізики, хімії, математики, зведення про матеріали, принципи роботи ремонтуємих систем. Він повинний знати правила техніки безпеки, технології планово-попереджувального ремонту, технічні способи іспиту апаратури після ремонту, допуски, класи точності. Фахівець повинний уміти визначати ступінь зносу устаткування, підбирати необхідні для заміни деталі, якщо таких немає, то створювати ескізи креслень для їхнього виготовлення, виконувати розбирання, ремонт, зборку устаткування і підготовку його до роботи.

ПЕРСПЕКТИВИ
Під впливом науково-технічного прогресу в сучасному виробництві впроваджуються нові технології з використанням сучасних засобів механізації й автоматизації; організаційно-технічні умови виробництва зумовлюють розширення професійної діяльності робітників. Від рівня освіти, виховання й розвитку кадрів залежить можливість підвищення продуктивності праці, освоєння нової високопродуктивної техніки, впровадження нових ефективних приладів, матеріалів, прогресивних технологічних процесів.

Перспективи професійного росту і кар’єри: підвищення розряду, заробітної плати, складності виконуваних робіт. Можливий адміністративний ріст, підвищення кваліфікації (технікум, інститут), розширення професійних навичок за рахунок збільшення видів виконуваних робіт, перекваліфікація на родинні професії.

Затребуваність на ринку праці досить висока, попит на фахівців стабільний.
Необхідний рівень освіти – початкова професійна.

СПОРІДНЕНІ ПРОФЕСІЇ
Родинні професії: слюсар-збирач, слюсар широкого профілю.

ПРОФЕСІЯ: 7241 “Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування”

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ПРОФЕСІЇ

Становлення і розвиток професії електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування тісно пов’язані з розвитком електрики. Електричні природні явища були знайомі людям давно. їх вивчення розпочалося декілька тисяч років тому з дослідження електростатичних якостей бурштину (бурштин у перекладі на грецьку – “електрон”). Світова наука початком вивчення електричних явищ вважає виготовлення італійським вченим Вольтою у 1799 році першого хімічного джерела електричного струму (гальванічного елементу). Цей винахід поклав початок вивченню електричних явищ та виникненню професій електротехнічного спрямування. Великий вчений М.В.Ломоносов вивчав добре відоме електричне явище – блискавку. Він створив теорію атмосферної електрики. Теорію статичної електрики у середині XVIII сторіччя розробив американський фізик, винахідник громовідводу, Б. Франклін.

В історію електрики вписали свої імена багато вітчизняних та зарубіжних вчених. Француз А. Ампер відкрив основні закони електромагнетизму, англієць М. Фарадей – принципи дії електричних генераторів та двигунів. Російські вчені П. Яблочков та О. Лодигін внесли вклад у винахід електричних джерел світла. Лампу розжарювання Лодигіна удосконалив американський винахідник А. Едісон. Інженер-електрик М. Доливо-Добровольський винайшов у кінці XIX сторіччя трифазову систему передачі змінного струму, після чого почався стрімкий розвиток електроенергетики. Сьогодні важко знайти ділянку на виробництві, де б не використовувалась електроенергія.

Електроенергетика – рушійна сила виробничої діяльності будь-якої галузі народного господарства. Адже електрика – найзручніша форма передачі енергії на великі відстані і особливо до віддалених регіонів. Винаходи в області електрики призвели не тільки до розвитку електроенергетики, але й до виникнення радіо- та електронної техніки. Широке впровадження електроенергії у виробництві та побуті супроводжується зростанням числа професій, пов’язаних з будівництвом електростанцій, обслуговуванням, ремонтом і налагодженням електричних мереж і устаткування.

ХАРАКТЕР РОБОТИ
У цілому, спеціаліст повинен знати:
♦ будову і принцип роботи устаткування, що обслуговується, його електромонтажні схеми і пускорегулювальну апаратуру;
♦ оптимальні засоби наладки щіткового механізму електродвигунів;
♦ принцип дії і правила користування вимірювальними приладами;
♦ правила безпечної роботи зі струмом.

Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування повинен вміти:
♦ розбирати, ремонтувати електрообладнання верстатів,
♦ добре читати електричні схеми,
♦ лудити, паяти, ізолювати, прокладати і з’єднувати електропроводи, кабелі, а також заземлювати електросилове устаткування,
♦ мати навички слюсарної роботи.

Після перевірки засвоєння теоретичних знань та практичних умінь, електромонтерові надається допуск на роботи в межах нормативно встановленої напруги.

Велике значення для здоров’я робітника і підвищення продуктивності праці має особиста гігієна, тобто ті заходи, які спрямовані на збереження здоров’я, запобігання та усунення факторів, що шкодять здоров’ю.

УМОВИ РОБОТИ
Стан електроустаткування та електричних мереж, що експлуатуються, впливає на роботу усього технологічного обладнання. У процесі використання електроустаткування піддається дії різних експлуатаційних факторів, у результаті чого воно зношується і старіє. Це призводить до відмов у роботі, що пов’язано з появою несправностей, які обумовлені відхиленням від нормальних режимів використання устаткування, зміною умов експлуатації або неправильним вибором і монтажем.

У процесі експлуатації передбачають два види профілактичних заходів – технічне обслуговування і ремонт. Технічне обслуговування має декілька видів – регламентоване, з періодичним контролем та постійним контролем. Склад робіт з обслуговування визначається видом устаткування і включає в себе контроль у процесі роботи і у період зупинок з метою прогнозування технічного стану електрообладнання, перевірки його роботи, регулювання або настроювання вузлів, заміну деталей.

У процесі профілактики та модернізації електроустаткування передбачений капітальний та поточний ремонт. При поточному ремонті виконують очищення, заміну та ремонт деталей, а також регулювання вузлів та механізмів. Поточний ремонт є. основним видом ремонту і виконується на місці встановлення устаткування, шляхом його зупинення і відключення від електромережі, але без повного розбирання. При капітальному ремонті, більш повному і складному, проводиться повне розбирання обладнання, відновлення або заміна зношених деталей та вузлів, регулювання, налагодження та випробування. У процесі капітального ремонту може бути здійснена модернізація електрообладнання, тобто зміна і удосконалення для приведення у відповідність до сучасних вимог, наприклад, збільшення потужності, продуктивності технологічного обладнання, надійності, економічності та довговічності.

Для різних видів електроустаткування встановлюється необхідна періодичність технічного обслуговування та ремонту. Періодичність може встановлюватись через певну кількість днів, місяців. Для окремих видів електроустаткування існує щоденне технічне обслуговування.

Основними виробничими операціями електромонтера є обслуговування силових і освітлювальних установок, розбирання та збирання схем управління електрообладнанням, підключення обладнання до електросистем, виявлення непрацюючих вузлів обладнання до електросистем, виявлення непрацюючих вузлів обладнання, їх ремонт або заміна тощо.

Продуктивність праці та якість робіт, що виконує електромонтер, залежать від наявності у нього сучасного набору інструментів і пристосувань.

Класифікація інструментів дуже складна. Весь інструмент за його призначенням можна розділити на робочий та контрольно-вимірювальний. Робочий інструмент у свою чергу розподіляють на ручний та механізований (електрифікований, пневматичний, піротехнічний тощо), а також за видом робіт, що виконуються (свердлувальний, нарізний тощо), за характером руху (обертальний, зворотно-обертальний, ударний тощо) і за конструкцією корпусу. Крім того, робочий інструмент буває універсальний (ніж монтерський, плоскогубці) і спеціалізований (ключі для кабельних поличок, коробок, ніж для зняття оболонки кабелів).

Електромонтери найчастіше застосовують слюсарний інструмент. З ударного інструменту розповсюдженими є молотки (з круглим та квадратним бойком, дерев’яні, мідні або олов’яні) та кувалди (гостро- та тупоносі). Застосовують також слюсарні зубила, напилки (рашпілі, надфілі, плоскі гостроносі, плоскі тупоносі, круглі, тригранні, напівкруглі). Майже до всіх наборів інструменту загального призначення включені плоскогубці, круглогубці, торцеві та бокові кусачки та пасатижі, викрутки, ключі різноманітних конструкцій, конічні і циліндричні розгортки.

Різання чорних та кольорових металів, окремих труб та кабелів здійснюють за допомогою ручних роз’ємних ножівкових верстатів. Використовують електромонтери також паяльні лампи, паяльники.

З метою захисту від ураження струмом, електромонтери у роботі користуються гумовими килимками та рукавичками.

Режим праці та відпочинку
Електромонтер працює індивідуально або у бригадах з дво- або тризмінним режимом роботи з регламентованою обідньою перервою, за так званим “поточним графіком”. Нормальна тривалість робочого часу працівників становить 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу.

Вихідні дні можуть не співпадати з календарними.

Особливі умови та фактори праці
Санітарно-гігієнічні умови на робочому місці залежать від того, де працює електромонтер: в промисловому приміщенні, в майстерні, на виробничому май-данчику тощо. Інколи доводиться ) виконувати роботи за несприятливих погодних умов в різні пори року просто неба. До труднощів у електромонтера відноситься і виконання робіт в незручній позі, що буває досить часто. Щоб не травмуватися, електромонтер мусить бути максимально обережним та уважним.

Тим, хто збирається працювати електромонтером, можна порекомендувати добре ознайомитися з умовами праці на запропонованому виробництві.

ПЕРСПЕКТИВИ ТА РИНОК ПРАЦІ
Заробітком під час професійного навчання виступає грошова винагорода за виконану роботу в період виробничого навчання та практики. Згідно з чинним законодавством оплата праці електромонтера може бути відрядна або погодинна. Вибір системи оплати праці робить адміністрація організації за згодою комітету профспілки. При погодинній оплаті робітник отримує заробі-ток не за виконану роботу, а за відпрацьовані години, за відрядною – оплачується виконана робота.

Доповненням до відрядної та погодинної систем оплати праці виступає преміальна оплата за договірними розцінками. Найбільш розповсюдженою формою оплати праці електромонтера є погодинно-преміальна.

Розмір заробітної плати електромонтера залежить від кваліфікації робітника. Висококваліфіковані робітники за роботу отримують значно більше, ніж малокваліфіковані. Такий порядок також стимулює електромонтерів до підвищення власної кваліфікації та розряду. Розмір заробітної плати також визначається формою власності та рівнем розвитку підприємства, організації, де вони працюють. Заробітки робітників приватних фірм, підприємств, як правило, вищі, ніж на державних.

Перспективи щодо працевлаштування після оволодіння професією у електромонтера вагомі та стабільні, а ризик безробіття незначний.

Випускники ПТНЗ, підготовка яких велась за замовленням роботодавців, працевлаштовуються згідно з попередніми угодами. Ймовірність працевлаштування випускника ПТНЗ, який навчався на загальних підставах, залежить від отриманої кваліфікації, набутих під час навчання і виробничої практики професійних навичок, від того, якими суміжними професіями за час навчання він оволодів.

Підготовка електромонтерів через державну службу зайнятості часто проводиться згідно з реально укладеними угодами про наступне працевлаштування або з метою зайняття індивідуальною трудовою діяльністю. Сьогодні професія електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування – одна з провідних на промислових підприємствах, у буді-вельних організаціях та організаціях комунального господарства. Разом з тим вона застосовується практично в усіх галузях господарства і потреба у електромонтерах постійна.

Щоб з’ясувати реально існуючі потреби у робітниках цього профілю, варто звернутись до центру зайнятості за місцем проживання.

У сучасних умовах для висококваліфікованих спеціалістів є шанс відкрити власну справу, пропонуючи населенню послуги щодо обслуговування та ремонту електрообладнання та інструментів здебільш побутового характеру: встановлення та ремонт побутової електротехніки, електроосвітлювального устаткування, прокладання та заземлення електропроводів, кабелів, обслуговування діючої техніки, встановлення та підключення до мережі лічильників, світильників тощо.

Висококваліфіковані електромонтери з практичним досвідом роботи за суміжними спеціальностями мають можливість у порядку міждержавного обміну робочою силою працевлаштуватися за межами України.

Ризик втрати роботи для електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування пов’язаний у першу чергу із змінами в організації виробництва та банкрутством підприємств і фірм.

Вузька спеціалізація, Недостатня кваліфікація та досвід також загрожують втратою роботи, тому підвищення кваліфікації та оволодіння суміжними професіями стають надійним захистом від безробіття.

ОСВІТНЯ ПІДГОТОВКА
Глибокі знання, висока професійна підготовка, загальна культура – обов’язкові умови професійної майстерності.

Зміни змісту і характеру праці електромонтера в умовах технічного прогресу, суміщення робіт і професій – усе це підвищує вимоги до кваліфікації.

Підвищення рівня професійної освіти електромонтера може здійснюватися за рахунок зростання його кваліфікації та за допомогою навчання без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації. Ті, хто оволоділи базовою або повною вищою освітою працюють майстрами, електромеханіками, енергетиками, начальниками дільниць, цехів, головними інженерами.

МЕДИЧНІ ОБМЕЖЕННЯ
В доповнення до загальних медичних протипоказань для людей, праця яких пов’язана з фізичними навантаженнями, встановлено ще декілька медичних протипоказань:
* захворювання опорно-рухового апарату з порушенням
* функцій;
* хронічні захворювання периферійної нервової системи;
* виражене варикозне розширення вен нижніх кінцівок, тромбофлебіт, геморой;
* астигматизм, косоокість;
* захворювання серцево-судинної системи;
* хвороби, які супроводжуються втратою свідомості та запамороченням.

Психологічними протипоказаннями для освоєння професією електромонтера та успішної роботи є:
* недостатня координація, швидкість та точність рухів;
* недостатній розвиток пам’яті;
* неврівноваженість;
* емоційна нестабільність;
* неуважність.

Слабкий розвиток цих якостей викличе додаткові складнощі у роботі електромонтера, уповільнить її, а в окремих випадках зробить практично неможливим якісне виконання функціональних обов’язків.

МЕДИЧНІ ВИМОГИ
Для роботи за цією професією потрібна повноцінна функція верхніх та нижніх кінцівок, серцево-судинної та нервово-психічної системи, повноцінний слух та зір. Проте, при невеликому зниженні зору робітник може працювати і в окулярах. Але не може бути рекомендована робота електромонтером особі, хворій на дальтонізм.

Звичайно, здорові та фізично розвинені чоловіки можуть легко оволодіти професією електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування.

Вимоги до схильностей та інтересів
Праця електромонтера різнобічна і вимагає багатьох знань і умінь.
Він повинен мати ґрунтовні спеціальні теоретичні знання, володіти прийомами творчого технічного мислення, бути загально-освіченою людиною, бездоганно володіти практичними прийомами та навичками роботи.

Щоб стати кваліфікованим електромонтером-професіоналом, треба мати інтерес до техніки, ремонту технічних засобів, схильність до конструювання. Легко опановують професію електромонтера ті, хто в шкільні роки займалися в гуртках технічної творчості.

Психофізіологічні вимоги
Професія електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування не висуває жорстких вимог до психомоторних дій. Робочі рухи, які складають моторну частину навичок, різноманітні, прості за формою, але часом вимагають фізичних зусиль.
Важливі професійні психологічні вимоги до електромонтера висуваються при пошуку несправностей. Тому, крім знання схеми приладу, який потребує ремонту, потрібна спостережливість, уважність, здатність помічати незначні пошкодження ізоляції, вологість, сліди корозії тощо. Тут незамінними є добре розвинуті органи відчуттів, особливо зір та слух. Так, на слух можна визначити, що електродвигун працює з порушеннями режиму.

Проведення ремонту в умовах дефіциту часу ставить до електромонтера підвищені вимоги щодо швидкості реакції.

Вправному електромонтеру притаманна збалансованість процесів збудження та гальмування.

Виявити несправності у роботі електроустаткування, пов’язані з перегріванням провідників та підгорянням ізоляції, допомагають тактильні (шкірні) відчуття та нюх.
Часто спеціалісту доводиться працювати у незручному положенні. В цьому на допомогу йому приходять чітка координація рухів рук, особливо кистей і пальців, рівновага, спритність і витривалість.

Вимоги до інтелектуальної сфери
У кожній справі є сфера прикладення розуму. Практичний розум не простіший і не менш логічний за розум теоретика. Практична майстерність може бути досить високою, і досвід кваліфікованого робітника рівнозначний досвіду працівника духовної сфери.
У досвідчених робітників багато “маленьких хитрощів”, які не описані в технічній літературі, а набуваються тільки життєвим і професійним досвідом.

Регулювання навіть простого пристрою вимагає розуміння принципів його дії, технічного мислення, вдумливого і осмисленого виконання роботи. Осмислене розуміння ситуації, що склалася, допомагає вирішити практичну задачу – знайти причини неполадок у роботі устаткування і ліквідувати їх. А якщо електромонтер працює в одному з цехів сучасного підприємства, де копіювальні верстати, верстати з програмним керуванням – фрезерувальні, токарні – звичайна справа, йому просто необхідні навички логічного технічного мислення та знання у галузі електроніки.

Для розуміння схем електромонтеру необхідна просторова уява. Вона допомагає зрозуміти, який вигляд має той чи інший вузол в дійсності.

Електромонтер повинен мати добру оперативну пам’ять на числа та форми, розвинену просторову уяву, здібності до конструювання, спостережливість. Ці якості робітника відіграють велике значення при розумінні схем, складанні та розбиранні вузлів та механізмів.

Вимоги до емоційно-вольової сфери
Часто люди кваплять спеціаліста, щоб той швидше усунув пошкодження, адже інколи через згаяний час може виникнути навіть аварія. У таких умовах потрібно вміти зберегти врівноваженість, спокій, ясність думки, створити робочу атмосферу та не піддаватися нервовому впливові оточуючих. Самоконтроль забезпечує своєчасне- і точне регулювання робочого процесу та стереотипність дій при усуненні неполадок. Саморегуляція допомагає робітнику швидше оволодівати навичками та прийомами продуктивної праці.

Відсутність перелічених якостей – одна з причин травматизму, порушення дисципліни на виробництві.

Не можна обирати цю професію людям зі зниженим самоконтролем, необережним, неуважним, безвідповідальним, бо від цього залежить якість роботи, здоров’я робітника, а також здоров’я і життя людей, що працюють поруч з ним.

Вимоги до морально-ділових якостей
Електромонтеру повинні бути притаманні самостійність, рішучість, акуратність, зібраність, наполегливість у подоланні труднощів, відповідальність. Ці якості забезпечують йому досягнення високої продуктивності праці. Електромонтеру доводиться працювати в тісній взаємодії з іншими членами бригади та представниками інших професій: механіками, слюсарями, верстатниками. Це вимагає стійкої нервово-психічної організації і таких рис характеру як товариськість, тактовність, чесність, правдивість. Працівник повинен бути організованим і дисциплінованим, готовим до взаємодопомоги і згуртованості.

Встановлено, що від того як поводиться робітник, який в нього характер, як він ставиться До інших, залежить ставлення до нього товаришів по роботі. Робітники, які не користуються симпатією оточуючих, відчувають постійні переживання, занепокоєння, що негативно позначається на результатах праці.

Водночас хибне розуміння згуртованості теж може призвести до біди. Поблажливе ставлення до порушень технології, регламентів, дисципліни, вимог охорони праці неприпустимі там, де мають справу з напругою та струмом.

СПОРІДНЕНІ ПРОФЕСІЇ
Одним з найважливіших факторів, що впливають на якість виконання електромонтером професійних обов’язків, є кваліфікація, рівень професійної підготовки та володіння практичними навичками.

Молоді електромонтери, які нещодавно закінчили професійно – технічні училища, озброєні ґрунтовними спеціальними теоретичними знаннями і мають розвинені професійні уміння та навички, можуть в короткий термін стати кваліфікованими спеціалістами. Робітникам, що отримали професію на виробництві, як правило, потрібно значно більше часу.

Сучасні ринкові умови виробництва висувають підвищені вимоги до якості робочої сили, що стимулює електромонтерів працювати над підвищенням власної кваліфікації. Вони старанно засвоюють нові технології, наполегливо оволодівають сучасними високопродуктивними інструментами та матеріалами, суміжними професіями.

Шляхами і формами підвищення кваліфікації є: навчання безпосередньо на виробництві, курсах цільового призначення, курсах навчання другій (суміжній) професії.

Електромонтер за допомогою набутих професійних знань досить швидко може оволодіти професіями слюсаря-ремонтника, слюсаря-інструментальника, слюсаря механоскладальних робіт, слюсаря з виготовлення деталей та вузлів системи вентиляції, кондиціювання повітря, пневмотранспорту та аспірації, електромонтажника з освітлення та освітлювальних систем, електромеханіка з ремонту та обслуговування лічильно-обчислювальних машин, слюсаря-електрика з ремонту та обслуговування електроустаткування та багатьох інших.

Кваліфікаційний розряд з суміжної професії засвідчується відповідним свідоцтвом.

Код ДК

7436, 7433

Термін навчання

3 роки

Форма навчання

Денна

Швачка, кравець

Професія: 7433 “Кравець”

Історія виникнення професії

В усі часи у суспільстві панували певні погляди, смаки, художнє уявлення про одяг. І все це пов’язано з професією кравця. Вона є однією із найдавнішніх і одночасно однією з найсучасніших і найнеобхідніших людям професій. Результатом прані кравця є одяг: жіночий, чоловічий, дитячий, зимовий, літній і демісезонний, верхній і легкий.

Одягом називають різні предмети, виготовлені з матеріалів рослинного, тваринного і штучного походження, що оберігають тіло людини від впливу оточуючого середовища (спеки, холоду, вологи, пилу тощо), підтримують нормальний стан організму, а також служать прикрасами.

Одяг — це один з елементів матеріальної культури людства. Він відображає суспільний лад, ступінь розвитку людського суспільства, економіки і техніки, своєрідність національної культури окремих народів, особливості побуту, природні умови, художні смаки і традиції народів. Зміна форм і вдосконалення одягу відбуваються на кожному етапі розвитку людського суспільства.

Загальна характеристика

Професія кравця — це втілення краси, сучасного художнього стилю. Кравець може допомогти вибрати свій стиль, свою модель, дати ділову пораду щодо вибору одягу.

Треба зазначити, що швейне виробництво є одним з найскладніших і трудомістких. Доля ручної праці на допоміжних операціях перевищує 80 відсотків, незважаючи на те що швейне виробництво достатньо оснащене сучасними швейними машинами, напівавтоматами і автоматами, які полегшують працю кравців і швачок. Це в першу чергу обумовлено тим, що одяг, як предмет першої необхідності дуже і дуже різноманітний. Крім великої кількості загальних вимог, що ставляться до одягу: простота, вишуканість, гарний зовнішній вигляд, відповідність своєму призначенню, задоволення естетичних потреб людей, міцність, надійність в експлуатації, здатність зберігати форму у процесі носіння, ремонтоздатність, гігієнічність тощо, він. має відповідати ряду вимог, що визначаються уподобаннями, смаком, модою і постійно змінюються. Це приводить до того, що механізація і автоматизація швейного виробництва постійно відстає від них.

 

Вимоги до працівників

Професія кравця не висуває особливих вимог до загальноосвітнього рівня тих, хто хоче опанувати нею, чи до знань з конкретних шкільних дисциплін. Проте для успішного оволодіння професією кравця необхідні добрі знання з математики, хімії, фізики, електротехніки та трудового навчання, навички креслення та малювання.

Для будь-якої професії художнього профілю важливими вважаються при¬родні нахили до творчої діяльності, у її представників повинен бути постійний інтерес до нового, здатність легко відмовлятися від стереотипів, звичного способу мислення, шукати нові варіанти, нові шляхи вирішення задач.

Головний зміст професійної діяльності працівників цього типу полягає у постійній взаємодії з людьми (керівництво, виховання, навчання, соціально-побутове обслуговування тощо). Обов’язковою умовою успішної професійної діяльності працівників типу «людина — людина» є вміння вста¬новлювати ділові контакти і спілкуватися з іншими людьми, наявність організаторських здібностей.

Претенденти на опанування професією кравця повинні мати добрий, гострий зір з нормальним кольоросприйманням, не мати схильності до серцево-судинних та легеневих захворювань, не страждати порушеннями опорно-рухового апарату, особливо верхніх кінцівок, не страждати органічними ура¬женнями центральної нервової системи, епілепсією тощо.

Умови діяльності кравця ставлять особливі вимоги до його психіки. Для успішного виконання професійних функцій, крім глибоких спеціальних знань, він повинен володіти цілим рядом психологічних якостей. Ефективність праці кравця значною мірою залежить від того, наскільки психологічний профіль його особистості відповідає цим вимогам.

Санітарно-гігієнічні умови

Праця кравця належить до розряду фізичної праці середньої тяжкості. Кравцями одягу можуть працювати як жінки, так і чоловіки різного віку. Ніяких обмежень щодо віку і статі немає.

Трудова діяльність кравця здійснюється в спеціалізованих центрах, які оснащені сучасними швейними машинами, підйомно-транспортними пристроями, раціонально обладнаними робочими місцями, забезпеченими технічною документацією (технологічними картами, інструкціями).

Щоб бути здоровим і працездатним кравцю необхідно додержуватись правил техніки безпеки та виробничої санітарії. Тільки так можна надійно захистити себе від травм.

Медичні протипоказання

Професія кравця протипоказана людям, які страждають:

  • захворюванням легенів;
  • захворюванням серцево-судинної системи;
  • гіпертонічною хворобою II стадії;
  • психічними розладами;
  • слабким зором (гострота зору з корекцією нижче 0,8 на кращому і нижче 0,5 на гіршому оці);
  • дальтонізмом;
  • порушеннями опорно-рухових функцій, особливо кистей рук;
  • судинними захворюваннями кінцівок;
  • органічними ураженнями центральної нервової системи;
  • епілепсією;
  • захворюваннями шкіри;
  • захворюваннями нирок;
  • погіршенням слуху.

Не рекомендується оволодіння професією кравця людям, у яких навіть за відсутності медичних протипоказань сфера професійних інтересів лежить не в галузі професій «людина — художній образ» і «людина — людина», з недостатньо розвинутою образною та оперативною пам’яттю, просторовою уявою, з розладами мислення та емоційно-вольової сфери, а також тим, у кого низькі показники по стійкості і концентрації уваги.

Повинен знати:

  • асортимент легкого одягу, конструкцію і деталі виробів;
  • засоби і прийоми виконання машинних, ручних і прасувальних робіт усіх видів, вимоги до їх якості;
  • термінологію ручних, машинних і волого-теплових операцій;
  • умовні позначення і крейдові позначки на деталях виробів;
  • швейні матеріали і їх основні властивості, якість матеріалів і фурнітури, їх відповідність основному матеріалу;
  • будову і призначення швейних машин, інструментів, прасок, пресів і пристосувань, що застосовуються при виготовленні одягу;
  • технічні умови розкрою виробів і припуски на обробку з урахуванням властивостей тканини;
  • норми витрат тканини на вироби;
  • технологію ремонту, прогресивні форми і методи організації виробництва під час ремонту одягу;
  • засоби і види оздоблення при поновленні легкого одягу;
  • норми виробітку, розцінки і систему оплати праці кравців;
  • основні види готових виробів;
  • передові методи організації праці і робочого місця;
  • основи економіки праці і виробництва в обсязі вимог, передбачених загальними положеннями “Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників”;
  • правила внутрішнього розпорядку на виробництві, охорони праці і вимоги пожежної безпеки.

Повинен уміти

  • виконувати всі види робіт щодо виготовлення чоловічого, жіночого і дитячого легкого одягу за індивідуальним замовленням;
  • вибирати фасони відповідно до тенденцій моди, особливостей фігури замовника, властивостей тканини; знімати мірки із замовника і виготовляти лекала для розкрою виробів обраного фасону чи моделі;
  • приміряти вироби по фігурі замовника; здійснювати самоконтроль у процесі виконання роботи;
  • застосовувати раціональні методи обробки виробів; користуватися інструментами і пристроями при виконанні робіт;
  • перевіряти стан універсальних машин, прасок, інструментів і пристроїв;
  • доглядати за швейною машиною (чистка, змащування, заправка, регулювання) і усувати дрібні неполадки у роботі машини;
  • визначати ступінь нагріву праски; визначати якість крою і готових виробів;
  • раціонально організовувати своє робоче місце, дотримуватись чистоти і порядку протягом робочого дня, приймати і здавати його;
  • застосовувати передові методи організації праці;
  • проводити ремонт легкого одягу відповідно до встановлених технічних вимог;
  • дотримуватись правил охорони праці, внутрішнього розпорядку і вимог пожежної безпеки.

Ймовірність працевлаштування

Випускники ліцею працевлаштовуються на приватному швейному підприємстві «Францішек» (Хмельницький район), ТОВ «Хмельничанка» (м. Хмельницький) МКП «Едельвейс» (м. Славута), ДП «Шепетівський ремонтний завод» (м. Шепетівка), та ін.

Кар’єрний ріст

Випускники, які бажають отримати вищу освіту мають право на пільговий вступ та продовження навчання за скороченою програмою в Калиновському технологічному технікумі по спеціальністі «технік-технолог», «технік-конструктор» з отриманням диплома молодшого спеціаліста.

Код ДК

7241

Термін навчання

1,5 роки

Форма навчання

Денна

Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування

ПРОФЕСІЯ: 7241 “Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування”

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ПРОФЕСІЇ

Становлення і розвиток професії електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування тісно пов’язані з розвитком електрики. Електричні природні явища були знайомі людям давно. їх вивчення розпочалося декілька тисяч років тому з дослідження електростатичних якостей бурштину (бурштин у перекладі на грецьку – “електрон”). Світова наука початком вивчення електричних явищ вважає виготовлення італійським вченим Вольтою у 1799 році першого хімічного джерела електричного струму (гальванічного елементу). Цей винахід поклав початок вивченню електричних явищ та виникненню професій електротехнічного спрямування. Великий вчений М.В.Ломоносов вивчав добре відоме електричне явище – блискавку. Він створив теорію атмосферної електрики. Теорію статичної електрики у середині XVIII сторіччя розробив американський фізик, винахідник громовідводу, Б. Франклін.

В історію електрики вписали свої імена багато вітчизняних та зарубіжних вчених. Француз А. Ампер відкрив основні закони електромагнетизму, англієць М. Фарадей – принципи дії електричних генераторів та двигунів. Російські вчені П. Яблочков та О. Лодигін внесли вклад у винахід електричних джерел світла. Лампу розжарювання Лодигіна удосконалив американський винахідник А. Едісон. Інженер-електрик М. Доливо-Добровольський винайшов у кінці XIX сторіччя трифазову систему передачі змінного струму, після чого почався стрімкий розвиток електроенергетики. Сьогодні важко знайти ділянку на виробництві, де б не використовувалась електроенергія.

Електроенергетика – рушійна сила виробничої діяльності будь-якої галузі народного господарства. Адже електрика – найзручніша форма передачі енергії на великі відстані і особливо до віддалених регіонів. Винаходи в області електрики призвели не тільки до розвитку електроенергетики, але й до виникнення радіо- та електронної техніки. Широке впровадження електроенергії у виробництві та побуті супроводжується зростанням числа професій, пов’язаних з будівництвом електростанцій, обслуговуванням, ремонтом і налагодженням електричних мереж і устаткування.

ХАРАКТЕР РОБОТИ
У цілому, спеціаліст повинен знати:
♦ будову і принцип роботи устаткування, що обслуговується, його електромонтажні схеми і пускорегулювальну апаратуру;
♦ оптимальні засоби наладки щіткового механізму електродвигунів;
♦ принцип дії і правила користування вимірювальними приладами;
♦ правила безпечної роботи зі струмом.

Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування повинен вміти:
♦ розбирати, ремонтувати електрообладнання верстатів,
♦ добре читати електричні схеми,
♦ лудити, паяти, ізолювати, прокладати і з’єднувати електропроводи, кабелі, а також заземлювати електросилове устаткування,
♦ мати навички слюсарної роботи.

Після перевірки засвоєння теоретичних знань та практичних умінь, електромонтерові надається допуск на роботи в межах нормативно встановленої напруги.

Велике значення для здоров’я робітника і підвищення продуктивності праці має особиста гігієна, тобто ті заходи, які спрямовані на збереження здоров’я, запобігання та усунення факторів, що шкодять здоров’ю.

УМОВИ РОБОТИ
Стан електроустаткування та електричних мереж, що експлуатуються, впливає на роботу усього технологічного обладнання. У процесі використання електроустаткування піддається дії різних експлуатаційних факторів, у результаті чого воно зношується і старіє. Це призводить до відмов у роботі, що пов’язано з появою несправностей, які обумовлені відхиленням від нормальних режимів використання устаткування, зміною умов експлуатації або неправильним вибором і монтажем.

У процесі експлуатації передбачають два види профілактичних заходів – технічне обслуговування і ремонт. Технічне обслуговування має декілька видів – регламентоване, з періодичним контролем та постійним контролем. Склад робіт з обслуговування визначається видом устаткування і включає в себе контроль у процесі роботи і у період зупинок з метою прогнозування технічного стану електрообладнання, перевірки його роботи, регулювання або настроювання вузлів, заміну деталей.

У процесі профілактики та модернізації електроустаткування передбачений капітальний та поточний ремонт. При поточному ремонті виконують очищення, заміну та ремонт деталей, а також регулювання вузлів та механізмів. Поточний ремонт є. основним видом ремонту і виконується на місці встановлення устаткування, шляхом його зупинення і відключення від електромережі, але без повного розбирання. При капітальному ремонті, більш повному і складному, проводиться повне розбирання обладнання, відновлення або заміна зношених деталей та вузлів, регулювання, налагодження та випробування. У процесі капітального ремонту може бути здійснена модернізація електрообладнання, тобто зміна і удосконалення для приведення у відповідність до сучасних вимог, наприклад, збільшення потужності, продуктивності технологічного обладнання, надійності, економічності та довговічності.

Для різних видів електроустаткування встановлюється необхідна періодичність технічного обслуговування та ремонту. Періодичність може встановлюватись через певну кількість днів, місяців. Для окремих видів електроустаткування існує щоденне технічне обслуговування.

Основними виробничими операціями електромонтера є обслуговування силових і освітлювальних установок, розбирання та збирання схем управління електрообладнанням, підключення обладнання до електросистем, виявлення непрацюючих вузлів обладнання до електросистем, виявлення непрацюючих вузлів обладнання, їх ремонт або заміна тощо.

Продуктивність праці та якість робіт, що виконує електромонтер, залежать від наявності у нього сучасного набору інструментів і пристосувань.

Класифікація інструментів дуже складна. Весь інструмент за його призначенням можна розділити на робочий та контрольно-вимірювальний. Робочий інструмент у свою чергу розподіляють на ручний та механізований (електрифікований, пневматичний, піротехнічний тощо), а також за видом робіт, що виконуються (свердлувальний, нарізний тощо), за характером руху (обертальний, зворотно-обертальний, ударний тощо) і за конструкцією корпусу. Крім того, робочий інструмент буває універсальний (ніж монтерський, плоскогубці) і спеціалізований (ключі для кабельних поличок, коробок, ніж для зняття оболонки кабелів).

Електромонтери найчастіше застосовують слюсарний інструмент. З ударного інструменту розповсюдженими є молотки (з круглим та квадратним бойком, дерев’яні, мідні або олов’яні) та кувалди (гостро- та тупоносі). Застосовують також слюсарні зубила, напилки (рашпілі, надфілі, плоскі гостроносі, плоскі тупоносі, круглі, тригранні, напівкруглі). Майже до всіх наборів інструменту загального призначення включені плоскогубці, круглогубці, торцеві та бокові кусачки та пасатижі, викрутки, ключі різноманітних конструкцій, конічні і циліндричні розгортки.

Різання чорних та кольорових металів, окремих труб та кабелів здійснюють за допомогою ручних роз’ємних ножівкових верстатів. Використовують електромонтери також паяльні лампи, паяльники.

З метою захисту від ураження струмом, електромонтери у роботі користуються гумовими килимками та рукавичками.

Режим праці та відпочинку
Електромонтер працює індивідуально або у бригадах з дво- або тризмінним режимом роботи з регламентованою обідньою перервою, за так званим “поточним графіком”. Нормальна тривалість робочого часу працівників становить 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу.

Вихідні дні можуть не співпадати з календарними.

Особливі умови та фактори праці
Санітарно-гігієнічні умови на робочому місці залежать від того, де працює електромонтер: в промисловому приміщенні, в майстерні, на виробничому май-данчику тощо. Інколи доводиться ) виконувати роботи за несприятливих погодних умов в різні пори року просто неба. До труднощів у електромонтера відноситься і виконання робіт в незручній позі, що буває досить часто. Щоб не травмуватися, електромонтер мусить бути максимально обережним та уважним.

Тим, хто збирається працювати електромонтером, можна порекомендувати добре ознайомитися з умовами праці на запропонованому виробництві.

ПЕРСПЕКТИВИ ТА РИНОК ПРАЦІ
Заробітком під час професійного навчання виступає грошова винагорода за виконану роботу в період виробничого навчання та практики. Згідно з чинним законодавством оплата праці електромонтера може бути відрядна або погодинна. Вибір системи оплати праці робить адміністрація організації за згодою комітету профспілки. При погодинній оплаті робітник отримує заробі-ток не за виконану роботу, а за відпрацьовані години, за відрядною – оплачується виконана робота.

Доповненням до відрядної та погодинної систем оплати праці виступає преміальна оплата за договірними розцінками. Найбільш розповсюдженою формою оплати праці електромонтера є погодинно-преміальна.

Розмір заробітної плати електромонтера залежить від кваліфікації робітника. Висококваліфіковані робітники за роботу отримують значно більше, ніж малокваліфіковані. Такий порядок також стимулює електромонтерів до підвищення власної кваліфікації та розряду. Розмір заробітної плати також визначається формою власності та рівнем розвитку підприємства, організації, де вони працюють. Заробітки робітників приватних фірм, підприємств, як правило, вищі, ніж на державних.

Перспективи щодо працевлаштування після оволодіння професією у електромонтера вагомі та стабільні, а ризик безробіття незначний.

Випускники ПТНЗ, підготовка яких велась за замовленням роботодавців, працевлаштовуються згідно з попередніми угодами. Ймовірність працевлаштування випускника ПТНЗ, який навчався на загальних підставах, залежить від отриманої кваліфікації, набутих під час навчання і виробничої практики професійних навичок, від того, якими суміжними професіями за час навчання він оволодів.

Підготовка електромонтерів через державну службу зайнятості часто проводиться згідно з реально укладеними угодами про наступне працевлаштування або з метою зайняття індивідуальною трудовою діяльністю. Сьогодні професія електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування – одна з провідних на промислових підприємствах, у буді-вельних організаціях та організаціях комунального господарства. Разом з тим вона застосовується практично в усіх галузях господарства і потреба у електромонтерах постійна.

Щоб з’ясувати реально існуючі потреби у робітниках цього профілю, варто звернутись до центру зайнятості за місцем проживання.

У сучасних умовах для висококваліфікованих спеціалістів є шанс відкрити власну справу, пропонуючи населенню послуги щодо обслуговування та ремонту електрообладнання та інструментів здебільш побутового характеру: встановлення та ремонт побутової електротехніки, електроосвітлювального устаткування, прокладання та заземлення електропроводів, кабелів, обслуговування діючої техніки, встановлення та підключення до мережі лічильників, світильників тощо.

Висококваліфіковані електромонтери з практичним досвідом роботи за суміжними спеціальностями мають можливість у порядку міждержавного обміну робочою силою працевлаштуватися за межами України.

Ризик втрати роботи для електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування пов’язаний у першу чергу із змінами в організації виробництва та банкрутством підприємств і фірм.

Вузька спеціалізація, Недостатня кваліфікація та досвід також загрожують втратою роботи, тому підвищення кваліфікації та оволодіння суміжними професіями стають надійним захистом від безробіття.

ОСВІТНЯ ПІДГОТОВКА
Глибокі знання, висока професійна підготовка, загальна культура – обов’язкові умови професійної майстерності.

Зміни змісту і характеру праці електромонтера в умовах технічного прогресу, суміщення робіт і професій – усе це підвищує вимоги до кваліфікації.

Підвищення рівня професійної освіти електромонтера може здійснюватися за рахунок зростання його кваліфікації та за допомогою навчання без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації. Ті, хто оволоділи базовою або повною вищою освітою працюють майстрами, електромеханіками, енергетиками, начальниками дільниць, цехів, головними інженерами.

МЕДИЧНІ ОБМЕЖЕННЯ
В доповнення до загальних медичних протипоказань для людей, праця яких пов’язана з фізичними навантаженнями, встановлено ще декілька медичних протипоказань:
* захворювання опорно-рухового апарату з порушенням
* функцій;
* хронічні захворювання периферійної нервової системи;
* виражене варикозне розширення вен нижніх кінцівок, тромбофлебіт, геморой;
* астигматизм, косоокість;
* захворювання серцево-судинної системи;
* хвороби, які супроводжуються втратою свідомості та запамороченням.

Психологічними протипоказаннями для освоєння професією електромонтера та успішної роботи є:
* недостатня координація, швидкість та точність рухів;
* недостатній розвиток пам’яті;
* неврівноваженість;
* емоційна нестабільність;
* неуважність.

Слабкий розвиток цих якостей викличе додаткові складнощі у роботі електромонтера, уповільнить її, а в окремих випадках зробить практично неможливим якісне виконання функціональних обов’язків.

МЕДИЧНІ ВИМОГИ
Для роботи за цією професією потрібна повноцінна функція верхніх та нижніх кінцівок, серцево-судинної та нервово-психічної системи, повноцінний слух та зір. Проте, при невеликому зниженні зору робітник може працювати і в окулярах. Але не може бути рекомендована робота електромонтером особі, хворій на дальтонізм.

Звичайно, здорові та фізично розвинені чоловіки можуть легко оволодіти професією електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування.

Вимоги до схильностей та інтересів
Праця електромонтера різнобічна і вимагає багатьох знань і умінь.
Він повинен мати ґрунтовні спеціальні теоретичні знання, володіти прийомами творчого технічного мислення, бути загально-освіченою людиною, бездоганно володіти практичними прийомами та навичками роботи.

Щоб стати кваліфікованим електромонтером-професіоналом, треба мати інтерес до техніки, ремонту технічних засобів, схильність до конструювання. Легко опановують професію електромонтера ті, хто в шкільні роки займалися в гуртках технічної творчості.

Психофізіологічні вимоги
Професія електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування не висуває жорстких вимог до психомоторних дій. Робочі рухи, які складають моторну частину навичок, різноманітні, прості за формою, але часом вимагають фізичних зусиль.
Важливі професійні психологічні вимоги до електромонтера висуваються при пошуку несправностей. Тому, крім знання схеми приладу, який потребує ремонту, потрібна спостережливість, уважність, здатність помічати незначні пошкодження ізоляції, вологість, сліди корозії тощо. Тут незамінними є добре розвинуті органи відчуттів, особливо зір та слух. Так, на слух можна визначити, що електродвигун працює з порушеннями режиму.

Проведення ремонту в умовах дефіциту часу ставить до електромонтера підвищені вимоги щодо швидкості реакції.

Вправному електромонтеру притаманна збалансованість процесів збудження та гальмування.

Виявити несправності у роботі електроустаткування, пов’язані з перегріванням провідників та підгорянням ізоляції, допомагають тактильні (шкірні) відчуття та нюх.
Часто спеціалісту доводиться працювати у незручному положенні. В цьому на допомогу йому приходять чітка координація рухів рук, особливо кистей і пальців, рівновага, спритність і витривалість.

Вимоги до інтелектуальної сфери
У кожній справі є сфера прикладення розуму. Практичний розум не простіший і не менш логічний за розум теоретика. Практична майстерність може бути досить високою, і досвід кваліфікованого робітника рівнозначний досвіду працівника духовної сфери.
У досвідчених робітників багато “маленьких хитрощів”, які не описані в технічній літературі, а набуваються тільки життєвим і професійним досвідом.

Регулювання навіть простого пристрою вимагає розуміння принципів його дії, технічного мислення, вдумливого і осмисленого виконання роботи. Осмислене розуміння ситуації, що склалася, допомагає вирішити практичну задачу – знайти причини неполадок у роботі устаткування і ліквідувати їх. А якщо електромонтер працює в одному з цехів сучасного підприємства, де копіювальні верстати, верстати з програмним керуванням – фрезерувальні, токарні – звичайна справа, йому просто необхідні навички логічного технічного мислення та знання у галузі електроніки.

Для розуміння схем електромонтеру необхідна просторова уява. Вона допомагає зрозуміти, який вигляд має той чи інший вузол в дійсності.

Електромонтер повинен мати добру оперативну пам’ять на числа та форми, розвинену просторову уяву, здібності до конструювання, спостережливість. Ці якості робітника відіграють велике значення при розумінні схем, складанні та розбиранні вузлів та механізмів.

Вимоги до емоційно-вольової сфери
Часто люди кваплять спеціаліста, щоб той швидше усунув пошкодження, адже інколи через згаяний час може виникнути навіть аварія. У таких умовах потрібно вміти зберегти врівноваженість, спокій, ясність думки, створити робочу атмосферу та не піддаватися нервовому впливові оточуючих. Самоконтроль забезпечує своєчасне- і точне регулювання робочого процесу та стереотипність дій при усуненні неполадок. Саморегуляція допомагає робітнику швидше оволодівати навичками та прийомами продуктивної праці.

Відсутність перелічених якостей – одна з причин травматизму, порушення дисципліни на виробництві.

Не можна обирати цю професію людям зі зниженим самоконтролем, необережним, неуважним, безвідповідальним, бо від цього залежить якість роботи, здоров’я робітника, а також здоров’я і життя людей, що працюють поруч з ним.

Вимоги до морально-ділових якостей
Електромонтеру повинні бути притаманні самостійність, рішучість, акуратність, зібраність, наполегливість у подоланні труднощів, відповідальність. Ці якості забезпечують йому досягнення високої продуктивності праці. Електромонтеру доводиться працювати в тісній взаємодії з іншими членами бригади та представниками інших професій: механіками, слюсарями, верстатниками. Це вимагає стійкої нервово-психічної організації і таких рис характеру як товариськість, тактовність, чесність, правдивість. Працівник повинен бути організованим і дисциплінованим, готовим до взаємодопомоги і згуртованості.

Встановлено, що від того як поводиться робітник, який в нього характер, як він ставиться До інших, залежить ставлення до нього товаришів по роботі. Робітники, які не користуються симпатією оточуючих, відчувають постійні переживання, занепокоєння, що негативно позначається на результатах праці.

Водночас хибне розуміння згуртованості теж може призвести до біди. Поблажливе ставлення до порушень технології, регламентів, дисципліни, вимог охорони праці неприпустимі там, де мають справу з напругою та струмом.

СПОРІДНЕНІ ПРОФЕСІЇ
Одним з найважливіших факторів, що впливають на якість виконання електромонтером професійних обов’язків, є кваліфікація, рівень професійної підготовки та володіння практичними навичками.

Молоді електромонтери, які нещодавно закінчили професійно – технічні училища, озброєні ґрунтовними спеціальними теоретичними знаннями і мають розвинені професійні уміння та навички, можуть в короткий термін стати кваліфікованими спеціалістами. Робітникам, що отримали професію на виробництві, як правило, потрібно значно більше часу.

Сучасні ринкові умови виробництва висувають підвищені вимоги до якості робочої сили, що стимулює електромонтерів працювати над підвищенням власної кваліфікації. Вони старанно засвоюють нові технології, наполегливо оволодівають сучасними високопродуктивними інструментами та матеріалами, суміжними професіями.

Шляхами і формами підвищення кваліфікації є: навчання безпосередньо на виробництві, курсах цільового призначення, курсах навчання другій (суміжній) професії.

Електромонтер за допомогою набутих професійних знань досить швидко може оволодіти професіями слюсаря-ремонтника, слюсаря-інструментальника, слюсаря механоскладальних робіт, слюсаря з виготовлення деталей та вузлів системи вентиляції, кондиціювання повітря, пневмотранспорту та аспірації, електромонтажника з освітлення та освітлювальних систем, електромеханіка з ремонту та обслуговування лічильно-обчислювальних машин, слюсаря-електрика з ремонту та обслуговування електроустаткування та багатьох інших.

Кваліфікаційний розряд з суміжної професії засвідчується відповідним свідоцтвом.

Слюсар-ремонтник, електрогазозварник на базі 9 класів

Код ДК

7233, 7212

Термін навчання

3 роки

Форма навчання

Денна

Слюсар-ремонтник, електрогазозварник

ПРОФЕСІЯ: 7233 “Слюсар-ремонтник”

Слюсарні роботи – обробка металів, зазвичай доповнюючи верстатну механічну обробку або що завершує виготовлення металічних виробів з’єднанням деталей, збіркою машин і механізмів, а також їх регулюванням. Слюсарні роботи виконуються за допомогою ручного або механізованого слюсарного інструменту або на верстатах.

Участь слюсарів у виробничому процесі дуже значна. При цьому слід відмітити, що ручна слюсарна обробка менш продуктивна, ніж механічна (на верстатах), і потребує більших затрат фізичних зусиль робітника. Саме тому повсюдно прагнуть зменшити обсяг ручних слюсарних робіт переведенням багатьох операцій на металорізальні верстати. Але там, де цього зробити неможливо, слюсарну обробку виконують з допомогою механізованого інструменту.

Загальні відомості про професію слюсаря-ремонтника.
Слюсарні роботи належать до процесів холодної обробки металів різанням. Здійснюються вони як вручну, так і за допомогою механізованого інструменту. Метою слюсарних робіт є надання оброблюваній деталі заданих кресленням форми, розмірів та шорсткості поверхні. Якість виконуваних слюсарних робіт залежить від уміння і навичок слюсаря, застосовуваного інструмента і оброблюваного матеріалу.

Технологія слюсарної обробки складається з ряду операцій, зокрема: розмічання, рубання, виправляння і гнуття металів, різання металів ножівкою і ножицями, обпилювання, свердління, зенкування і розвірчування отворів, нарізування різьби, клепання, шабрування, притирання і доводки, паяння і лудіння, заливання підшипників, з’єднання склеюванням і ін. Під час виготовлення (обробки) металевих деталей слюсарним способом основні слюсарні операції виконуються в певному порядку, в якому одна операція передує іншій. Спочатку виконуються слюсарні операції по виготовленню або виправленню заготовки: різання, випрямляння, гнуття, які можна назвати підготовчими. Далі виконується основна обробка заготовки. Здебільшого — це операції рубання і обпилювання, в результаті яких з заготовки знімаються зайві шари металу і вона дістає форму, розміри і стан поверхні близькі, або такі, що співпадають з вказаними на кресленні.

Зустрічаються і такі деталі машин, для обробки яких потрібні ще операції шабрування, притирання, доводки і ін., при яких з виготовлюваної деталі знімаються тонкі шари металу. Крім того, при виготовленні деталі вона може бути, якщо це потрібно, з’єднана з іншою деталлю, разом з якою піддається дальшій обробці. Для цього виконуються операції свердління, зенкування, нарізування різьби, клепання, паяння і ін.

Всі перелічені види робіт належать до основних операцій слюсарної обробки.

В залежності від вимог, що ставляться до готових деталей, можуть також виконуватись додаткові операції; мета їх полягав в наданні металевим деталям нових властивостей: підвищеної твердості або пластичності, стійкості від руйнування в середовищі газів, кислот або лугів. До таких операцій належить лудіння, покривання емаллю, гартування, відпалювання, електрозміцнення і ін.

При визначенні послідовності обробки враховують, у якому вигляді надходять деталі (заготовки); більш груба обробка завжди передує остаточній.

Слюсарно-складальні роботи виконуються при складанні вузлів з окремих деталей і при складанні машини з окремих вузлів.

Професія широко розповсюджена, затребувана на всіх етапах виробництва і при експлуатації будь-якої техніки і супровідних технічних систем (електричних, сантехнічних, телекомунікаційний і ін.). Слюсар-ремонтник – робітник, що обслуговує техніку на виробництві й у побуті. Предметом його праці можуть ставати різноманітні об’єкти, тому фахівці з ремонту мають досить вузьку спеціалізацію. Нижче буде описана професія ремонтника в загальному виді.

Ремонтнику необхідно добре розбиратися в тих механізмах, з якими він працює, знати логіку їхнього функціонування і властивості матеріалів, з яких вони виготовлені. Фахівець даного профілю може виконувати поточний, капітальний і плановий ремонт техніки. Поточний ремонт містить у собі заміну деталей, що вийшли з ладу. Капітальний ремонт проводиться тоді, коли поламані чи зношені базові механізми, що спричиняє ушкодження інших деталей і вузлів. Плановий ремонт – це діагностика і перевірка стану всіх систем механізму, заміна зношених деталей до того, як техніка вийшла з ладу. Для ремонту системи робітник у першу у чергу знайомиться з технічним паспортом чи кресленням апаратури. Далі він здійснює технічну діагностику механізмів, при необхідності розбираючи апарат, складає план робіт. Ремонтник усуває несправність, заміняючи чи ремонтуючи ушкоджені деталі. При цьому він використовує різні інструменти і прилади для проведення вимірів і діагностики. У процесі зборки устаткування чи техніки він робить припасування деталей, дотримуючи їхнє точне взаєморозташування відповідно до технічних умов; регулює і налагоджує роботу механізмів, готує їх до роботи.

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ПРОФЕСІЇ
Мистецтво добувати і обробляти метал уручну відомо з давніх часів. Людина на зорі свого розвитку була в повній залежності від стихійних сил природи, але впродовж довгих століть вона поступово звільнявся від цієї залежності, підпорядковувавши собі природу. Борючись за своє існування, первісна людина на перших порах виготовляла і пристосовувала для себе різні знаряддя з дерева, каменя, а потім з бронзи і заліза.

Спочатку ці знаряддя нагадували собою органи людського тіла, наприклад кам’яний молоток нагадував кулак, ніж — форми кігтів або зубів, граблі і лопата — форму кисті і пальців руки і тому подібне.

Люди навчилися добувати і обробляти метали у давнину. З металу виготовлялися знаряддя праці, наприклад сокири, коси, серпи, засоби захисту – щити, предмети домашнього ужитку — посуд для варива їжі (казани, чашки, тази), прикраси і інші вироби.

Впродовж багатьох років металеві вироби виготовлялися ремісниками-ковалями, Спочатку ця група ремеслеників виготовляла вручну всілякі металеві вироби, надалі розвиток ковальського ремесла, поява різних пристосувань, вдосконалення знарядь виробництва, використання бронзи і заліза привели до різносторонності ковальських робіт. Це викликало розподіл праці між ковалями-ремеслениками. Одні ковалі виконували грубіші і крупніші роботи, наприклад знаряддя праці, предмети домашнього ужитку і ін., а інші – дрібніші і тонші роботи. Ковалями-ремісниками того часу вручну виготовлялися всілякі вироби.

З’являється нова галузь ковальського виробництва холодне кування металу, тобто остаточна обробка без нагріву металу. Найбільш типовими представниками цієї галузі були замочники — майстри по виготовленню замків. На початку XV ст.. замочників називали «шлоссерами». З часом іноземне слово придбало інший сенс. Так виникла назва «слюсар».

Зразки зброї, знарядь праці, різних механізмів (замків, годинника, машин) і інших виробів приголомшують нас складністю обробки, ретельністю обробки,і говорять про те, що холодна обробка металу, мистецтво різати метал вручну були широко розвинені серед народу декілька століть тому. Розвиток техніки багатьом зобов’язаний талановитим російським людям, яких у всі часи в Росії було багато. Ці «умільці», як їх тоді називав народ, були різносторонньо розвиненими людьми, які самостійно вирішували складні технологічні завдання. Особливо своєю майстерністю славилися московські, тульські і уральські майстри. Про мистецтво російських майстрів – «умільців» говориться в розповіді російського письменника Н. С. Леськова «Лівша», герой якого Тульський майстер Лівша на подив англійським майстрам підкував виготовлену ним мікроскопічних розмірів блоху.

Виготовлення вогнепальної і холодної зброї, а також зброї вимагало виконання слюсарної роботи. Завдяки цьому розвинулось мистецтво чеканити прикраси і виковувати складної форми шлеми. При виготовленні рушничного замка, свердлінні гармат застосовувалися різні інструменти і пристрої. Таким чином, в XIV—XV ст. виникла самостійна галузь ковальського ремесла – холодне кування, а разом з нею і слюсарне ремесло. Особливий розвиток слюсарного ремесла виникло після Великої Жовтневої революції. Наші учені, інженери і техніки, робітники багато що зробили, щоб замінити важку, малопродуктивну ручну працю роботою механізмів і машин. З появою металоріжучих верстатів і їх вдосконаленням поступово скорочувалось роль і доля ручної праці, яка стала замінюватися працею тих, що стружать, токарів, фрезерувальників, шліфувальників і ін. Але однією з ведучих залишається професія слюсарю. Як і раніше цінується праця слюсаря-майстра, від якого вимагається уміння виконувати всі види ручної обробки металів.

ХАРАКТЕР РОБОТИ
Повинен знати: основні заходи виконання робіт з розбирання, ремонту та складання простих вузлів і механізмів, устаткування, агрегатів і машин; устаткування, агрегатів та машин; основи слюсарної справи; призначення та правила застосування слюсарного і контрольно-вимірювального інструменту; основні механічні властивості матеріалів, які обробляє; основи знань про допуски і посадки, квалітети і параметри шорсткості; найменування, маркування і правила застосування мастил, мийних речовин, металів і змазок; основи електротехніки; читати креслення простих вузлів і механізмів устаткування, агрегатів та машин, користуватися комп’ютерною технікою.
Повинен уміти: розбирати, ремонтувати, складати і випробовувати прості вузли і механізми устаткування, агрегатів та машин; регулювати просте устаткування, агрегати і машини, а також середньої складності під керівництвом слюсаря більш високої кваліфікації; виконувати слюсарне оброблення деталей за І2-І4-м квалітетами (5-7-м класами точності); промивати, чистити, змащувати деталі та знімати заливання; виконувати роботи із застосуванням пневматичних, електричних інструментів та на свердлильних верстатах; шабрити деталі за допомогою механізованого інструменту; виготовляти прості пристрої для ремонту і складання.

Загальнопрофесійні вимоги
Повинен: раціонально та ефективно організовувати працю на робочому місці; додержуватись норм технологічного процесу; не допускати браку в роботі; знати й виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці й навколишнього середовища, додержуватися норм, методів й прийомів безпечного ведення робіт; використовувати в разі необхідності засоби попередження і усунення природних і непередбачених негативних явищ (пожежі, аварії, повені тощо); знати інформаційні технології.

УМОВИ РОБОТИ
Умови роботи збезпечуються в наявності та справності інструментів, пристроїв, обладння та технологічної документації:
Обладнання та пристрої:
– Заточний верстат;
– Роз міткові плити;
– Рефлекторний;
– Правні плити;
– гвинтові преси;
– Бруски;
– Перевірочні плити;
– Лещата;
– Оправки різні;
– Гнучкі штампи;
– Роликовий трубогіб;
– Гнучкі пристрої;
– Електричні ножиці (ричагові, гильотинні,);
– Ножівка;
– Слюсарний верстат;
– Опилочний-зачисний верстат;
– Опилочні призми;
– Кондуктори;
– Накладні губки;
– Вертикально-свердлильний верстат;
– Ручні свердлильні дрилі;
– Тріщотки;
– Тумбочка для інструментів;
– Свердлильні патрони;
– Клиння;
– Притискні планки;
– Слюсарний вороток;
– Різьбонарізні електричні і пневматичні машини;
– Плашко тримач;
– Паяльні лампи;
– Електроплитка;
– Коробки і форми для плавлення припоїв;
– Різні ковші;
– Газові пальники.

Інструменти і матеріали:
– Штангенциркулі;
– Вимірювальні лінійки;
– Машинне масло;
– Пісок;
– Каніфоль;
– Розміточні циркулі;
– Рисувалки;
– Кернер;
– Транспортири;
– Розміточні молотки;
– Стальна щітка;
– Наждачна бум ага;
– Крейда;
– Фарба;
– Молотки зі вставним бойками;
– Дерев’яні молотки;
– Слюсарні молотки;
– Стальні накладки;
– Тригранні напилки;
– Ручні ножиці;
– Ножів очне полотно;
– Плоскі тупоносі напилки;
– Кронциркуль;
– Лекальна лінійка;
– Напилки і надфілі різних профілів і номерів насічок;
– Кутники;
– Слюсарні зубила;
– Крейцмейсель;
– Свердла різний розмірів;
– Фрези-шарошки;
– Зенкери;
– Калібри-пробки;
– Глибиномір;
– Вода;
– Праві і ліві мітчики;
– Метричні мітчики;
– Різьбоміри;
– Різьбові калібри-пробки;
– Круглі плашки;
– Різні шабери;
– Абразивні бруси;
– Теплові і електричні паяльники;
– Плоскогубці;
– Припої.
– Плоскі тупоносі напилки і надфілі;

Інвентар:
– 1. Аптечка першої медичної допомоги
– 2. Вогнегасник
– Технологічна документації:
– 1. робоче креслення
– 2. інструкційна картка

Умови праці. Ремонт може виконуватися прямо на місці експлуатації техніки, якщо вона не транспортабельна. Також можуть використовуватися спеціальні майстерні чи приміщення різного розміру в залежності від габаритів ремонтуємого об’єкта. Ремонт демонтованих деталей і виготовлення нових виробляється на спеціальному робочому місці.

РИНОК ПРАЦІ
Сфера професійного використання випускника:
Виробництво машин та устаткування, всіх галузях народного господарства (машинобудуванні й металообробці, металургії, сільському господарстві, будівництві в транспорті й в інших галузях).

ОСВІТНЯ ПІДГОТОВКА
Шепетівський професійний ліцей
Нетішинський професійний ліцей
Старокостянтинівський професійний ліцей

МЕДИЧНІ ОБМЕЖЕННЯ
Медичні обмеження: діяльність не рекомендується людям, що страждають захворюваннями серця, суглобів, легень і дихальних шляхів, хворобами опорно-рухового апарата, шкіри, що має дефекти зору і слуху (низька гострота зору, стійкість ясного бачення і т.п.), алергію на запахи олій, емульсій і т.д., нервово-психічні захворювання.

Вимоги до індивідуально-психологічних особливостей
Необхідні якості. Фахівець з ремонту повинний мати витривалість і в деяких випадках фізичну силу, тонку м’язову, слухову чутливість, мати гарний зір. Потрібна рухливість, координованість і точність рухів кистей і пальців рук, точний окомір (лінійний і об’ємний), розвита просторова уява, гарна образна і рухова пам’ять, технічна кмітливість. Ремонтник повинний мати досить глибокі пізнання в області фізики, хімії, математики, зведення про матеріали, принципи роботи ремонтуємих систем. Він повинний знати правила техніки безпеки, технології планово-попереджувального ремонту, технічні способи іспиту апаратури після ремонту, допуски, класи точності. Фахівець повинний уміти визначати ступінь зносу устаткування, підбирати необхідні для заміни деталі, якщо таких немає, то створювати ескізи креслень для їхнього виготовлення, виконувати розбирання, ремонт, зборку устаткування і підготовку його до роботи.

ПЕРСПЕКТИВИ
Під впливом науково-технічного прогресу в сучасному виробництві впроваджуються нові технології з використанням сучасних засобів механізації й автоматизації; організаційно-технічні умови виробництва зумовлюють розширення професійної діяльності робітників. Від рівня освіти, виховання й розвитку кадрів залежить можливість підвищення продуктивності праці, освоєння нової високопродуктивної техніки, впровадження нових ефективних приладів, матеріалів, прогресивних технологічних процесів.

Перспективи професійного росту і кар’єри: підвищення розряду, заробітної плати, складності виконуваних робіт. Можливий адміністративний ріст, підвищення кваліфікації (технікум, інститут), розширення професійних навичок за рахунок збільшення видів виконуваних робіт, перекваліфікація на родинні професії.

Затребуваність на ринку праці досить висока, попит на фахівців стабільний.
Необхідний рівень освіти – початкова професійна.

СПОРІДНЕНІ ПРОФЕСІЇ
Родинні професії: слюсар-збирач, слюсар широкого профілю.

ПРОФЕСІЯ: 7212 “Електрогазозварник”

Загальна характеристика
Ще в прадавні часи люди використовували паяння для виготовлення зброї, ювелірних виробів, знарядь праці, існує думка, що слово «зварювання» проходить від імені словенського бога ковальської справи Сварога. Перші прості методи зварювання застосовувались в VІІ тисячолітті до н. е. в районах Єгипту та Ірану.
Нові способи з’єднання металів з’явились з відкриттям у 1802 році електричного дугового розряду.
У 1885 році був запатентований спосіб з’єднання та роз’єднання металів за допомогою електричної дуги між металевим виробом та вугільним електродом, для живлення якої використовувалася акумуляторна батарея.

У 1888 р. М. Г. Слав’янов винайшов спосіб дугового електрогазозварника металів металевим електродом, що плавиться. Всі з’єднання, які були виготовлені цим методом, відрізняються високою якістю і надійністю.Наприкінці ХІХ століття французький хімік Ле-Шетальє винайшов ацетиленокисневе полум’я, а інженери Пінар І Фуше на початку ХХ застосували його для зварювального пальника.

На межі століть був виданий патент на електричне стискове зварювання опором, розроблено точкове зварювання опором, розроблено точкове зварювання мідним електродом та стискове зварювання методом оплавлення. Також був винайдений спосіб термітного зварювання, заснований на реакції окислення активних металів.

Важко знайти галузь у народному господарстві, де б можна було обійтися без електрогазозварювальника. Ця професія надзвичайно розповсюджена, складна та відповідальна.

Суть ручного електрогазозварювання полягає в тому, що електрод, розплавляючись, заповняє зазор між краями зварюваних деталей. При газозварюванні в дугу вводиться присадний дріт, який, розплавляючись, заповнює зазор, часто робітнику доводиться займатись і електричним і газовим зварюванням.

Вимоги до працівника

Електрогазозварник повинен мати сильну нервову систему, точну координацію рухів, добру пам’ять, вміти концентрувати увагу, бути зібраною, відповідальною людиною.

 

Електрогазозварник повинен знати:
  • правила обслуговування електрогазозва- рювальної апаратури;
  • механічні та технологічні властивості зварювальних матеріалів;
  • марки електродів та правила їх підбору залежно від матеріалів зварювання;
  • види зварювальних швів;
  • режими зварювання;
  • причини дефектів зварювання та способи їх усунення;
  • загальні відомості та правила зберігання газів (ацетилену, кисню, водню), які використовуються при газовому зварюванні.

Санітарно гігієнічні умови

Доводиться працювати в найрізноманітніших місцях: у робочому цеху, в полі, на висоті та під землею. Фізичне вантаження лягає на людину під час піднімання та переносу заготовок, деталей і конструкцій, а також виконання повільних рухів з паяльником, несприятливо діють на організм високі температури, ультрафіолетове випромінювання, шкідливі хімічні речовини. Професія електрогазозварника в основному чоловіча, праця жінок на зварювальних роботах у зв’язку з підвищеною важкістю і шкідливістю обмежена.

Передбачені пільги в пенсійному забезпеченні: чоловіки мають право виходити на пенсію в 55 років при стажі роботи не менше 20 років, жінки при стажі роботи 15 років йдуть на пенсію в 50 років.

Медичні протипоказання

Протипоказано працювати за цією професією людям, у яких гіпертонічна хвороба, бронхіальна астма, ревматизм, порушення вестибулярного апарату.

 

Ймовірність працевлаштування

досить висока. У переважній більшості і регіонів електрогазозварники без особливих І ускладнень знаходять роботу в будівельних організаціях, на фабриках та за водах авторемонтних майстернях, станціях технічного обслуговування тощо. Таким чином ця професія має сталий попит на ринку праці.

Ризик безробіття у електрогазозварників мінімальний і пов’язаний перш за все з недостатньою кваліфікацією та досвідом роботи. Висококваліфіковані робітники володіють суміжними професіями, мають більші шанси на працевлаштування.

Правила прийому Документи до вступу

Слюсар-ремонтник, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування на базі 9 класів

Код ДК

7233, 7241

Термін навчання

3 роки

Форма навчання

Денна

Слюсар-ремонтник, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування

ПРОФЕСІЯ: 7233 “Слюсар-ремонтник”

Слюсарні роботи – обробка металів, зазвичай доповнюючи верстатну механічну обробку або що завершує виготовлення металічних виробів з’єднанням деталей, збіркою машин і механізмів, а також їх регулюванням. Слюсарні роботи виконуються за допомогою ручного або механізованого слюсарного інструменту або на верстатах.

Участь слюсарів у виробничому процесі дуже значна. При цьому слід відмітити, що ручна слюсарна обробка менш продуктивна, ніж механічна (на верстатах), і потребує більших затрат фізичних зусиль робітника. Саме тому повсюдно прагнуть зменшити обсяг ручних слюсарних робіт переведенням багатьох операцій на металорізальні верстати. Але там, де цього зробити неможливо, слюсарну обробку виконують з допомогою механізованого інструменту.

Загальні відомості про професію слюсаря-ремонтника.
Слюсарні роботи належать до процесів холодної обробки металів різанням. Здійснюються вони як вручну, так і за допомогою механізованого інструменту. Метою слюсарних робіт є надання оброблюваній деталі заданих кресленням форми, розмірів та шорсткості поверхні. Якість виконуваних слюсарних робіт залежить від уміння і навичок слюсаря, застосовуваного інструмента і оброблюваного матеріалу.

Технологія слюсарної обробки складається з ряду операцій, зокрема: розмічання, рубання, виправляння і гнуття металів, різання металів ножівкою і ножицями, обпилювання, свердління, зенкування і розвірчування отворів, нарізування різьби, клепання, шабрування, притирання і доводки, паяння і лудіння, заливання підшипників, з’єднання склеюванням і ін. Під час виготовлення (обробки) металевих деталей слюсарним способом основні слюсарні операції виконуються в певному порядку, в якому одна операція передує іншій. Спочатку виконуються слюсарні операції по виготовленню або виправленню заготовки: різання, випрямляння, гнуття, які можна назвати підготовчими. Далі виконується основна обробка заготовки. Здебільшого — це операції рубання і обпилювання, в результаті яких з заготовки знімаються зайві шари металу і вона дістає форму, розміри і стан поверхні близькі, або такі, що співпадають з вказаними на кресленні.

Зустрічаються і такі деталі машин, для обробки яких потрібні ще операції шабрування, притирання, доводки і ін., при яких з виготовлюваної деталі знімаються тонкі шари металу. Крім того, при виготовленні деталі вона може бути, якщо це потрібно, з’єднана з іншою деталлю, разом з якою піддається дальшій обробці. Для цього виконуються операції свердління, зенкування, нарізування різьби, клепання, паяння і ін.

Всі перелічені види робіт належать до основних операцій слюсарної обробки.

В залежності від вимог, що ставляться до готових деталей, можуть також виконуватись додаткові операції; мета їх полягав в наданні металевим деталям нових властивостей: підвищеної твердості або пластичності, стійкості від руйнування в середовищі газів, кислот або лугів. До таких операцій належить лудіння, покривання емаллю, гартування, відпалювання, електрозміцнення і ін.

При визначенні послідовності обробки враховують, у якому вигляді надходять деталі (заготовки); більш груба обробка завжди передує остаточній.

Слюсарно-складальні роботи виконуються при складанні вузлів з окремих деталей і при складанні машини з окремих вузлів.

Професія широко розповсюджена, затребувана на всіх етапах виробництва і при експлуатації будь-якої техніки і супровідних технічних систем (електричних, сантехнічних, телекомунікаційний і ін.). Слюсар-ремонтник – робітник, що обслуговує техніку на виробництві й у побуті. Предметом його праці можуть ставати різноманітні об’єкти, тому фахівці з ремонту мають досить вузьку спеціалізацію. Нижче буде описана професія ремонтника в загальному виді.

Ремонтнику необхідно добре розбиратися в тих механізмах, з якими він працює, знати логіку їхнього функціонування і властивості матеріалів, з яких вони виготовлені. Фахівець даного профілю може виконувати поточний, капітальний і плановий ремонт техніки. Поточний ремонт містить у собі заміну деталей, що вийшли з ладу. Капітальний ремонт проводиться тоді, коли поламані чи зношені базові механізми, що спричиняє ушкодження інших деталей і вузлів. Плановий ремонт – це діагностика і перевірка стану всіх систем механізму, заміна зношених деталей до того, як техніка вийшла з ладу. Для ремонту системи робітник у першу у чергу знайомиться з технічним паспортом чи кресленням апаратури. Далі він здійснює технічну діагностику механізмів, при необхідності розбираючи апарат, складає план робіт. Ремонтник усуває несправність, заміняючи чи ремонтуючи ушкоджені деталі. При цьому він використовує різні інструменти і прилади для проведення вимірів і діагностики. У процесі зборки устаткування чи техніки він робить припасування деталей, дотримуючи їхнє точне взаєморозташування відповідно до технічних умов; регулює і налагоджує роботу механізмів, готує їх до роботи.

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ПРОФЕСІЇ
Мистецтво добувати і обробляти метал уручну відомо з давніх часів. Людина на зорі свого розвитку була в повній залежності від стихійних сил природи, але впродовж довгих століть вона поступово звільнявся від цієї залежності, підпорядковувавши собі природу. Борючись за своє існування, первісна людина на перших порах виготовляла і пристосовувала для себе різні знаряддя з дерева, каменя, а потім з бронзи і заліза.

Спочатку ці знаряддя нагадували собою органи людського тіла, наприклад кам’яний молоток нагадував кулак, ніж — форми кігтів або зубів, граблі і лопата — форму кисті і пальців руки і тому подібне.

Люди навчилися добувати і обробляти метали у давнину. З металу виготовлялися знаряддя праці, наприклад сокири, коси, серпи, засоби захисту – щити, предмети домашнього ужитку — посуд для варива їжі (казани, чашки, тази), прикраси і інші вироби.

Впродовж багатьох років металеві вироби виготовлялися ремісниками-ковалями, Спочатку ця група ремеслеників виготовляла вручну всілякі металеві вироби, надалі розвиток ковальського ремесла, поява різних пристосувань, вдосконалення знарядь виробництва, використання бронзи і заліза привели до різносторонності ковальських робіт. Це викликало розподіл праці між ковалями-ремеслениками. Одні ковалі виконували грубіші і крупніші роботи, наприклад знаряддя праці, предмети домашнього ужитку і ін., а інші – дрібніші і тонші роботи. Ковалями-ремісниками того часу вручну виготовлялися всілякі вироби.

З’являється нова галузь ковальського виробництва холодне кування металу, тобто остаточна обробка без нагріву металу. Найбільш типовими представниками цієї галузі були замочники — майстри по виготовленню замків. На початку XV ст.. замочників називали «шлоссерами». З часом іноземне слово придбало інший сенс. Так виникла назва «слюсар».

Зразки зброї, знарядь праці, різних механізмів (замків, годинника, машин) і інших виробів приголомшують нас складністю обробки, ретельністю обробки,і говорять про те, що холодна обробка металу, мистецтво різати метал вручну були широко розвинені серед народу декілька століть тому. Розвиток техніки багатьом зобов’язаний талановитим російським людям, яких у всі часи в Росії було багато. Ці «умільці», як їх тоді називав народ, були різносторонньо розвиненими людьми, які самостійно вирішували складні технологічні завдання. Особливо своєю майстерністю славилися московські, тульські і уральські майстри. Про мистецтво російських майстрів – «умільців» говориться в розповіді російського письменника Н. С. Леськова «Лівша», герой якого Тульський майстер Лівша на подив англійським майстрам підкував виготовлену ним мікроскопічних розмірів блоху.

Виготовлення вогнепальної і холодної зброї, а також зброї вимагало виконання слюсарної роботи. Завдяки цьому розвинулось мистецтво чеканити прикраси і виковувати складної форми шлеми. При виготовленні рушничного замка, свердлінні гармат застосовувалися різні інструменти і пристрої. Таким чином, в XIV—XV ст. виникла самостійна галузь ковальського ремесла – холодне кування, а разом з нею і слюсарне ремесло. Особливий розвиток слюсарного ремесла виникло після Великої Жовтневої революції. Наші учені, інженери і техніки, робітники багато що зробили, щоб замінити важку, малопродуктивну ручну працю роботою механізмів і машин. З появою металоріжучих верстатів і їх вдосконаленням поступово скорочувалось роль і доля ручної праці, яка стала замінюватися працею тих, що стружать, токарів, фрезерувальників, шліфувальників і ін. Але однією з ведучих залишається професія слюсарю. Як і раніше цінується праця слюсаря-майстра, від якого вимагається уміння виконувати всі види ручної обробки металів.

ХАРАКТЕР РОБОТИ
Повинен знати: основні заходи виконання робіт з розбирання, ремонту та складання простих вузлів і механізмів, устаткування, агрегатів і машин; устаткування, агрегатів та машин; основи слюсарної справи; призначення та правила застосування слюсарного і контрольно-вимірювального інструменту; основні механічні властивості матеріалів, які обробляє; основи знань про допуски і посадки, квалітети і параметри шорсткості; найменування, маркування і правила застосування мастил, мийних речовин, металів і змазок; основи електротехніки; читати креслення простих вузлів і механізмів устаткування, агрегатів та машин, користуватися комп’ютерною технікою.
Повинен уміти: розбирати, ремонтувати, складати і випробовувати прості вузли і механізми устаткування, агрегатів та машин; регулювати просте устаткування, агрегати і машини, а також середньої складності під керівництвом слюсаря більш високої кваліфікації; виконувати слюсарне оброблення деталей за І2-І4-м квалітетами (5-7-м класами точності); промивати, чистити, змащувати деталі та знімати заливання; виконувати роботи із застосуванням пневматичних, електричних інструментів та на свердлильних верстатах; шабрити деталі за допомогою механізованого інструменту; виготовляти прості пристрої для ремонту і складання.

Загальнопрофесійні вимоги
Повинен: раціонально та ефективно організовувати працю на робочому місці; додержуватись норм технологічного процесу; не допускати браку в роботі; знати й виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці й навколишнього середовища, додержуватися норм, методів й прийомів безпечного ведення робіт; використовувати в разі необхідності засоби попередження і усунення природних і непередбачених негативних явищ (пожежі, аварії, повені тощо); знати інформаційні технології.

УМОВИ РОБОТИ
Умови роботи збезпечуються в наявності та справності інструментів, пристроїв, обладння та технологічної документації:
Обладнання та пристрої:
– Заточний верстат;
– Роз міткові плити;
– Рефлекторний;
– Правні плити;
– гвинтові преси;
– Бруски;
– Перевірочні плити;
– Лещата;
– Оправки різні;
– Гнучкі штампи;
– Роликовий трубогіб;
– Гнучкі пристрої;
– Електричні ножиці (ричагові, гильотинні,);
– Ножівка;
– Слюсарний верстат;
– Опилочний-зачисний верстат;
– Опилочні призми;
– Кондуктори;
– Накладні губки;
– Вертикально-свердлильний верстат;
– Ручні свердлильні дрилі;
– Тріщотки;
– Тумбочка для інструментів;
– Свердлильні патрони;
– Клиння;
– Притискні планки;
– Слюсарний вороток;
– Різьбонарізні електричні і пневматичні машини;
– Плашко тримач;
– Паяльні лампи;
– Електроплитка;
– Коробки і форми для плавлення припоїв;
– Різні ковші;
– Газові пальники.

Інструменти і матеріали:
– Штангенциркулі;
– Вимірювальні лінійки;
– Машинне масло;
– Пісок;
– Каніфоль;
– Розміточні циркулі;
– Рисувалки;
– Кернер;
– Транспортири;
– Розміточні молотки;
– Стальна щітка;
– Наждачна бум ага;
– Крейда;
– Фарба;
– Молотки зі вставним бойками;
– Дерев’яні молотки;
– Слюсарні молотки;
– Стальні накладки;
– Тригранні напилки;
– Ручні ножиці;
– Ножів очне полотно;
– Плоскі тупоносі напилки;
– Кронциркуль;
– Лекальна лінійка;
– Напилки і надфілі різних профілів і номерів насічок;
– Кутники;
– Слюсарні зубила;
– Крейцмейсель;
– Свердла різний розмірів;
– Фрези-шарошки;
– Зенкери;
– Калібри-пробки;
– Глибиномір;
– Вода;
– Праві і ліві мітчики;
– Метричні мітчики;
– Різьбоміри;
– Різьбові калібри-пробки;
– Круглі плашки;
– Різні шабери;
– Абразивні бруси;
– Теплові і електричні паяльники;
– Плоскогубці;
– Припої.
– Плоскі тупоносі напилки і надфілі;

Інвентар:
– 1. Аптечка першої медичної допомоги
– 2. Вогнегасник
– Технологічна документації:
– 1. робоче креслення
– 2. інструкційна картка

Умови праці. Ремонт може виконуватися прямо на місці експлуатації техніки, якщо вона не транспортабельна. Також можуть використовуватися спеціальні майстерні чи приміщення різного розміру в залежності від габаритів ремонтуємого об’єкта. Ремонт демонтованих деталей і виготовлення нових виробляється на спеціальному робочому місці.

РИНОК ПРАЦІ
Сфера професійного використання випускника:
Виробництво машин та устаткування, всіх галузях народного господарства (машинобудуванні й металообробці, металургії, сільському господарстві, будівництві в транспорті й в інших галузях).

ОСВІТНЯ ПІДГОТОВКА
Шепетівський професійний ліцей
Нетішинський професійний ліцей
Старокостянтинівський професійний ліцей

МЕДИЧНІ ОБМЕЖЕННЯ
Медичні обмеження: діяльність не рекомендується людям, що страждають захворюваннями серця, суглобів, легень і дихальних шляхів, хворобами опорно-рухового апарата, шкіри, що має дефекти зору і слуху (низька гострота зору, стійкість ясного бачення і т.п.), алергію на запахи олій, емульсій і т.д., нервово-психічні захворювання.

Вимоги до індивідуально-психологічних особливостей
Необхідні якості. Фахівець з ремонту повинний мати витривалість і в деяких випадках фізичну силу, тонку м’язову, слухову чутливість, мати гарний зір. Потрібна рухливість, координованість і точність рухів кистей і пальців рук, точний окомір (лінійний і об’ємний), розвита просторова уява, гарна образна і рухова пам’ять, технічна кмітливість. Ремонтник повинний мати досить глибокі пізнання в області фізики, хімії, математики, зведення про матеріали, принципи роботи ремонтуємих систем. Він повинний знати правила техніки безпеки, технології планово-попереджувального ремонту, технічні способи іспиту апаратури після ремонту, допуски, класи точності. Фахівець повинний уміти визначати ступінь зносу устаткування, підбирати необхідні для заміни деталі, якщо таких немає, то створювати ескізи креслень для їхнього виготовлення, виконувати розбирання, ремонт, зборку устаткування і підготовку його до роботи.

ПЕРСПЕКТИВИ
Під впливом науково-технічного прогресу в сучасному виробництві впроваджуються нові технології з використанням сучасних засобів механізації й автоматизації; організаційно-технічні умови виробництва зумовлюють розширення професійної діяльності робітників. Від рівня освіти, виховання й розвитку кадрів залежить можливість підвищення продуктивності праці, освоєння нової високопродуктивної техніки, впровадження нових ефективних приладів, матеріалів, прогресивних технологічних процесів.

Перспективи професійного росту і кар’єри: підвищення розряду, заробітної плати, складності виконуваних робіт. Можливий адміністративний ріст, підвищення кваліфікації (технікум, інститут), розширення професійних навичок за рахунок збільшення видів виконуваних робіт, перекваліфікація на родинні професії.

Затребуваність на ринку праці досить висока, попит на фахівців стабільний.
Необхідний рівень освіти – початкова професійна.

СПОРІДНЕНІ ПРОФЕСІЇ
Родинні професії: слюсар-збирач, слюсар широкого профілю.

ПРОФЕСІЯ: 7241 “Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування”

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ПРОФЕСІЇ

Становлення і розвиток професії електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування тісно пов’язані з розвитком електрики. Електричні природні явища були знайомі людям давно. їх вивчення розпочалося декілька тисяч років тому з дослідження електростатичних якостей бурштину (бурштин у перекладі на грецьку – “електрон”). Світова наука початком вивчення електричних явищ вважає виготовлення італійським вченим Вольтою у 1799 році першого хімічного джерела електричного струму (гальванічного елементу). Цей винахід поклав початок вивченню електричних явищ та виникненню професій електротехнічного спрямування. Великий вчений М.В.Ломоносов вивчав добре відоме електричне явище – блискавку. Він створив теорію атмосферної електрики. Теорію статичної електрики у середині XVIII сторіччя розробив американський фізик, винахідник громовідводу, Б. Франклін.

В історію електрики вписали свої імена багато вітчизняних та зарубіжних вчених. Француз А. Ампер відкрив основні закони електромагнетизму, англієць М. Фарадей – принципи дії електричних генераторів та двигунів. Російські вчені П. Яблочков та О. Лодигін внесли вклад у винахід електричних джерел світла. Лампу розжарювання Лодигіна удосконалив американський винахідник А. Едісон. Інженер-електрик М. Доливо-Добровольський винайшов у кінці XIX сторіччя трифазову систему передачі змінного струму, після чого почався стрімкий розвиток електроенергетики. Сьогодні важко знайти ділянку на виробництві, де б не використовувалась електроенергія.

Електроенергетика – рушійна сила виробничої діяльності будь-якої галузі народного господарства. Адже електрика – найзручніша форма передачі енергії на великі відстані і особливо до віддалених регіонів. Винаходи в області електрики призвели не тільки до розвитку електроенергетики, але й до виникнення радіо- та електронної техніки. Широке впровадження електроенергії у виробництві та побуті супроводжується зростанням числа професій, пов’язаних з будівництвом електростанцій, обслуговуванням, ремонтом і налагодженням електричних мереж і устаткування.

ХАРАКТЕР РОБОТИ
У цілому, спеціаліст повинен знати:
♦ будову і принцип роботи устаткування, що обслуговується, його електромонтажні схеми і пускорегулювальну апаратуру;
♦ оптимальні засоби наладки щіткового механізму електродвигунів;
♦ принцип дії і правила користування вимірювальними приладами;
♦ правила безпечної роботи зі струмом.

Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування повинен вміти:
♦ розбирати, ремонтувати електрообладнання верстатів,
♦ добре читати електричні схеми,
♦ лудити, паяти, ізолювати, прокладати і з’єднувати електропроводи, кабелі, а також заземлювати електросилове устаткування,
♦ мати навички слюсарної роботи.

Після перевірки засвоєння теоретичних знань та практичних умінь, електромонтерові надається допуск на роботи в межах нормативно встановленої напруги.

Велике значення для здоров’я робітника і підвищення продуктивності праці має особиста гігієна, тобто ті заходи, які спрямовані на збереження здоров’я, запобігання та усунення факторів, що шкодять здоров’ю.

УМОВИ РОБОТИ
Стан електроустаткування та електричних мереж, що експлуатуються, впливає на роботу усього технологічного обладнання. У процесі використання електроустаткування піддається дії різних експлуатаційних факторів, у результаті чого воно зношується і старіє. Це призводить до відмов у роботі, що пов’язано з появою несправностей, які обумовлені відхиленням від нормальних режимів використання устаткування, зміною умов експлуатації або неправильним вибором і монтажем.

У процесі експлуатації передбачають два види профілактичних заходів – технічне обслуговування і ремонт. Технічне обслуговування має декілька видів – регламентоване, з періодичним контролем та постійним контролем. Склад робіт з обслуговування визначається видом устаткування і включає в себе контроль у процесі роботи і у період зупинок з метою прогнозування технічного стану електрообладнання, перевірки його роботи, регулювання або настроювання вузлів, заміну деталей.

У процесі профілактики та модернізації електроустаткування передбачений капітальний та поточний ремонт. При поточному ремонті виконують очищення, заміну та ремонт деталей, а також регулювання вузлів та механізмів. Поточний ремонт є. основним видом ремонту і виконується на місці встановлення устаткування, шляхом його зупинення і відключення від електромережі, але без повного розбирання. При капітальному ремонті, більш повному і складному, проводиться повне розбирання обладнання, відновлення або заміна зношених деталей та вузлів, регулювання, налагодження та випробування. У процесі капітального ремонту може бути здійснена модернізація електрообладнання, тобто зміна і удосконалення для приведення у відповідність до сучасних вимог, наприклад, збільшення потужності, продуктивності технологічного обладнання, надійності, економічності та довговічності.

Для різних видів електроустаткування встановлюється необхідна періодичність технічного обслуговування та ремонту. Періодичність може встановлюватись через певну кількість днів, місяців. Для окремих видів електроустаткування існує щоденне технічне обслуговування.

Основними виробничими операціями електромонтера є обслуговування силових і освітлювальних установок, розбирання та збирання схем управління електрообладнанням, підключення обладнання до електросистем, виявлення непрацюючих вузлів обладнання до електросистем, виявлення непрацюючих вузлів обладнання, їх ремонт або заміна тощо.

Продуктивність праці та якість робіт, що виконує електромонтер, залежать від наявності у нього сучасного набору інструментів і пристосувань.

Класифікація інструментів дуже складна. Весь інструмент за його призначенням можна розділити на робочий та контрольно-вимірювальний. Робочий інструмент у свою чергу розподіляють на ручний та механізований (електрифікований, пневматичний, піротехнічний тощо), а також за видом робіт, що виконуються (свердлувальний, нарізний тощо), за характером руху (обертальний, зворотно-обертальний, ударний тощо) і за конструкцією корпусу. Крім того, робочий інструмент буває універсальний (ніж монтерський, плоскогубці) і спеціалізований (ключі для кабельних поличок, коробок, ніж для зняття оболонки кабелів).

Електромонтери найчастіше застосовують слюсарний інструмент. З ударного інструменту розповсюдженими є молотки (з круглим та квадратним бойком, дерев’яні, мідні або олов’яні) та кувалди (гостро- та тупоносі). Застосовують також слюсарні зубила, напилки (рашпілі, надфілі, плоскі гостроносі, плоскі тупоносі, круглі, тригранні, напівкруглі). Майже до всіх наборів інструменту загального призначення включені плоскогубці, круглогубці, торцеві та бокові кусачки та пасатижі, викрутки, ключі різноманітних конструкцій, конічні і циліндричні розгортки.

Різання чорних та кольорових металів, окремих труб та кабелів здійснюють за допомогою ручних роз’ємних ножівкових верстатів. Використовують електромонтери також паяльні лампи, паяльники.

З метою захисту від ураження струмом, електромонтери у роботі користуються гумовими килимками та рукавичками.

Режим праці та відпочинку
Електромонтер працює індивідуально або у бригадах з дво- або тризмінним режимом роботи з регламентованою обідньою перервою, за так званим “поточним графіком”. Нормальна тривалість робочого часу працівників становить 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу.

Вихідні дні можуть не співпадати з календарними.

Особливі умови та фактори праці
Санітарно-гігієнічні умови на робочому місці залежать від того, де працює електромонтер: в промисловому приміщенні, в майстерні, на виробничому май-данчику тощо. Інколи доводиться ) виконувати роботи за несприятливих погодних умов в різні пори року просто неба. До труднощів у електромонтера відноситься і виконання робіт в незручній позі, що буває досить часто. Щоб не травмуватися, електромонтер мусить бути максимально обережним та уважним.

Тим, хто збирається працювати електромонтером, можна порекомендувати добре ознайомитися з умовами праці на запропонованому виробництві.

ПЕРСПЕКТИВИ ТА РИНОК ПРАЦІ
Заробітком під час професійного навчання виступає грошова винагорода за виконану роботу в період виробничого навчання та практики. Згідно з чинним законодавством оплата праці електромонтера може бути відрядна або погодинна. Вибір системи оплати праці робить адміністрація організації за згодою комітету профспілки. При погодинній оплаті робітник отримує заробі-ток не за виконану роботу, а за відпрацьовані години, за відрядною – оплачується виконана робота.

Доповненням до відрядної та погодинної систем оплати праці виступає преміальна оплата за договірними розцінками. Найбільш розповсюдженою формою оплати праці електромонтера є погодинно-преміальна.

Розмір заробітної плати електромонтера залежить від кваліфікації робітника. Висококваліфіковані робітники за роботу отримують значно більше, ніж малокваліфіковані. Такий порядок також стимулює електромонтерів до підвищення власної кваліфікації та розряду. Розмір заробітної плати також визначається формою власності та рівнем розвитку підприємства, організації, де вони працюють. Заробітки робітників приватних фірм, підприємств, як правило, вищі, ніж на державних.

Перспективи щодо працевлаштування після оволодіння професією у електромонтера вагомі та стабільні, а ризик безробіття незначний.

Випускники ПТНЗ, підготовка яких велась за замовленням роботодавців, працевлаштовуються згідно з попередніми угодами. Ймовірність працевлаштування випускника ПТНЗ, який навчався на загальних підставах, залежить від отриманої кваліфікації, набутих під час навчання і виробничої практики професійних навичок, від того, якими суміжними професіями за час навчання він оволодів.

Підготовка електромонтерів через державну службу зайнятості часто проводиться згідно з реально укладеними угодами про наступне працевлаштування або з метою зайняття індивідуальною трудовою діяльністю. Сьогодні професія електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування – одна з провідних на промислових підприємствах, у буді-вельних організаціях та організаціях комунального господарства. Разом з тим вона застосовується практично в усіх галузях господарства і потреба у електромонтерах постійна.

Щоб з’ясувати реально існуючі потреби у робітниках цього профілю, варто звернутись до центру зайнятості за місцем проживання.

У сучасних умовах для висококваліфікованих спеціалістів є шанс відкрити власну справу, пропонуючи населенню послуги щодо обслуговування та ремонту електрообладнання та інструментів здебільш побутового характеру: встановлення та ремонт побутової електротехніки, електроосвітлювального устаткування, прокладання та заземлення електропроводів, кабелів, обслуговування діючої техніки, встановлення та підключення до мережі лічильників, світильників тощо.

Висококваліфіковані електромонтери з практичним досвідом роботи за суміжними спеціальностями мають можливість у порядку міждержавного обміну робочою силою працевлаштуватися за межами України.

Ризик втрати роботи для електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування пов’язаний у першу чергу із змінами в організації виробництва та банкрутством підприємств і фірм.

Вузька спеціалізація, Недостатня кваліфікація та досвід також загрожують втратою роботи, тому підвищення кваліфікації та оволодіння суміжними професіями стають надійним захистом від безробіття.

ОСВІТНЯ ПІДГОТОВКА
Глибокі знання, висока професійна підготовка, загальна культура – обов’язкові умови професійної майстерності.

Зміни змісту і характеру праці електромонтера в умовах технічного прогресу, суміщення робіт і професій – усе це підвищує вимоги до кваліфікації.

Підвищення рівня професійної освіти електромонтера може здійснюватися за рахунок зростання його кваліфікації та за допомогою навчання без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації. Ті, хто оволоділи базовою або повною вищою освітою працюють майстрами, електромеханіками, енергетиками, начальниками дільниць, цехів, головними інженерами.

МЕДИЧНІ ОБМЕЖЕННЯ
В доповнення до загальних медичних протипоказань для людей, праця яких пов’язана з фізичними навантаженнями, встановлено ще декілька медичних протипоказань:
* захворювання опорно-рухового апарату з порушенням
* функцій;
* хронічні захворювання периферійної нервової системи;
* виражене варикозне розширення вен нижніх кінцівок, тромбофлебіт, геморой;
* астигматизм, косоокість;
* захворювання серцево-судинної системи;
* хвороби, які супроводжуються втратою свідомості та запамороченням.

Психологічними протипоказаннями для освоєння професією електромонтера та успішної роботи є:
* недостатня координація, швидкість та точність рухів;
* недостатній розвиток пам’яті;
* неврівноваженість;
* емоційна нестабільність;
* неуважність.

Слабкий розвиток цих якостей викличе додаткові складнощі у роботі електромонтера, уповільнить її, а в окремих випадках зробить практично неможливим якісне виконання функціональних обов’язків.

МЕДИЧНІ ВИМОГИ
Для роботи за цією професією потрібна повноцінна функція верхніх та нижніх кінцівок, серцево-судинної та нервово-психічної системи, повноцінний слух та зір. Проте, при невеликому зниженні зору робітник може працювати і в окулярах. Але не може бути рекомендована робота електромонтером особі, хворій на дальтонізм.

Звичайно, здорові та фізично розвинені чоловіки можуть легко оволодіти професією електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування.

Вимоги до схильностей та інтересів
Праця електромонтера різнобічна і вимагає багатьох знань і умінь.
Він повинен мати ґрунтовні спеціальні теоретичні знання, володіти прийомами творчого технічного мислення, бути загально-освіченою людиною, бездоганно володіти практичними прийомами та навичками роботи.

Щоб стати кваліфікованим електромонтером-професіоналом, треба мати інтерес до техніки, ремонту технічних засобів, схильність до конструювання. Легко опановують професію електромонтера ті, хто в шкільні роки займалися в гуртках технічної творчості.

Психофізіологічні вимоги
Професія електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування не висуває жорстких вимог до психомоторних дій. Робочі рухи, які складають моторну частину навичок, різноманітні, прості за формою, але часом вимагають фізичних зусиль.
Важливі професійні психологічні вимоги до електромонтера висуваються при пошуку несправностей. Тому, крім знання схеми приладу, який потребує ремонту, потрібна спостережливість, уважність, здатність помічати незначні пошкодження ізоляції, вологість, сліди корозії тощо. Тут незамінними є добре розвинуті органи відчуттів, особливо зір та слух. Так, на слух можна визначити, що електродвигун працює з порушеннями режиму.

Проведення ремонту в умовах дефіциту часу ставить до електромонтера підвищені вимоги щодо швидкості реакції.

Вправному електромонтеру притаманна збалансованість процесів збудження та гальмування.

Виявити несправності у роботі електроустаткування, пов’язані з перегріванням провідників та підгорянням ізоляції, допомагають тактильні (шкірні) відчуття та нюх.
Часто спеціалісту доводиться працювати у незручному положенні. В цьому на допомогу йому приходять чітка координація рухів рук, особливо кистей і пальців, рівновага, спритність і витривалість.

Вимоги до інтелектуальної сфери
У кожній справі є сфера прикладення розуму. Практичний розум не простіший і не менш логічний за розум теоретика. Практична майстерність може бути досить високою, і досвід кваліфікованого робітника рівнозначний досвіду працівника духовної сфери.
У досвідчених робітників багато “маленьких хитрощів”, які не описані в технічній літературі, а набуваються тільки життєвим і професійним досвідом.

Регулювання навіть простого пристрою вимагає розуміння принципів його дії, технічного мислення, вдумливого і осмисленого виконання роботи. Осмислене розуміння ситуації, що склалася, допомагає вирішити практичну задачу – знайти причини неполадок у роботі устаткування і ліквідувати їх. А якщо електромонтер працює в одному з цехів сучасного підприємства, де копіювальні верстати, верстати з програмним керуванням – фрезерувальні, токарні – звичайна справа, йому просто необхідні навички логічного технічного мислення та знання у галузі електроніки.

Для розуміння схем електромонтеру необхідна просторова уява. Вона допомагає зрозуміти, який вигляд має той чи інший вузол в дійсності.

Електромонтер повинен мати добру оперативну пам’ять на числа та форми, розвинену просторову уяву, здібності до конструювання, спостережливість. Ці якості робітника відіграють велике значення при розумінні схем, складанні та розбиранні вузлів та механізмів.

Вимоги до емоційно-вольової сфери
Часто люди кваплять спеціаліста, щоб той швидше усунув пошкодження, адже інколи через згаяний час може виникнути навіть аварія. У таких умовах потрібно вміти зберегти врівноваженість, спокій, ясність думки, створити робочу атмосферу та не піддаватися нервовому впливові оточуючих. Самоконтроль забезпечує своєчасне- і точне регулювання робочого процесу та стереотипність дій при усуненні неполадок. Саморегуляція допомагає робітнику швидше оволодівати навичками та прийомами продуктивної праці.

Відсутність перелічених якостей – одна з причин травматизму, порушення дисципліни на виробництві.

Не можна обирати цю професію людям зі зниженим самоконтролем, необережним, неуважним, безвідповідальним, бо від цього залежить якість роботи, здоров’я робітника, а також здоров’я і життя людей, що працюють поруч з ним.

Вимоги до морально-ділових якостей
Електромонтеру повинні бути притаманні самостійність, рішучість, акуратність, зібраність, наполегливість у подоланні труднощів, відповідальність. Ці якості забезпечують йому досягнення високої продуктивності праці. Електромонтеру доводиться працювати в тісній взаємодії з іншими членами бригади та представниками інших професій: механіками, слюсарями, верстатниками. Це вимагає стійкої нервово-психічної організації і таких рис характеру як товариськість, тактовність, чесність, правдивість. Працівник повинен бути організованим і дисциплінованим, готовим до взаємодопомоги і згуртованості.

Встановлено, що від того як поводиться робітник, який в нього характер, як він ставиться До інших, залежить ставлення до нього товаришів по роботі. Робітники, які не користуються симпатією оточуючих, відчувають постійні переживання, занепокоєння, що негативно позначається на результатах праці.

Водночас хибне розуміння згуртованості теж може призвести до біди. Поблажливе ставлення до порушень технології, регламентів, дисципліни, вимог охорони праці неприпустимі там, де мають справу з напругою та струмом.

СПОРІДНЕНІ ПРОФЕСІЇ
Одним з найважливіших факторів, що впливають на якість виконання електромонтером професійних обов’язків, є кваліфікація, рівень професійної підготовки та володіння практичними навичками.

Молоді електромонтери, які нещодавно закінчили професійно – технічні училища, озброєні ґрунтовними спеціальними теоретичними знаннями і мають розвинені професійні уміння та навички, можуть в короткий термін стати кваліфікованими спеціалістами. Робітникам, що отримали професію на виробництві, як правило, потрібно значно більше часу.

Сучасні ринкові умови виробництва висувають підвищені вимоги до якості робочої сили, що стимулює електромонтерів працювати над підвищенням власної кваліфікації. Вони старанно засвоюють нові технології, наполегливо оволодівають сучасними високопродуктивними інструментами та матеріалами, суміжними професіями.

Шляхами і формами підвищення кваліфікації є: навчання безпосередньо на виробництві, курсах цільового призначення, курсах навчання другій (суміжній) професії.

Електромонтер за допомогою набутих професійних знань досить швидко може оволодіти професіями слюсаря-ремонтника, слюсаря-інструментальника, слюсаря механоскладальних робіт, слюсаря з виготовлення деталей та вузлів системи вентиляції, кондиціювання повітря, пневмотранспорту та аспірації, електромонтажника з освітлення та освітлювальних систем, електромеханіка з ремонту та обслуговування лічильно-обчислювальних машин, слюсаря-електрика з ремонту та обслуговування електроустаткування та багатьох інших.

Кваліфікаційний розряд з суміжної професії засвідчується відповідним свідоцтвом.

Правила прийому Документи до вступу

Швачка, кравець на базі 9 класів

Код ДК

7436, 7433

Термін навчання

3 роки

Форма навчання

Денна

Швачка, кравець

Професія: 7433 “Кравець”

Історія виникнення професії

В усі часи у суспільстві панували певні погляди, смаки, художнє уявлення про одяг. І все це пов’язано з професією кравця. Вона є однією із найдавнішніх і одночасно однією з найсучасніших і найнеобхідніших людям професій. Результатом прані кравця є одяг: жіночий, чоловічий, дитячий, зимовий, літній і демісезонний, верхній і легкий.

Одягом називають різні предмети, виготовлені з матеріалів рослинного, тваринного і штучного походження, що оберігають тіло людини від впливу оточуючого середовища (спеки, холоду, вологи, пилу тощо), підтримують нормальний стан організму, а також служать прикрасами.

Одяг — це один з елементів матеріальної культури людства. Він відображає суспільний лад, ступінь розвитку людського суспільства, економіки і техніки, своєрідність національної культури окремих народів, особливості побуту, природні умови, художні смаки і традиції народів. Зміна форм і вдосконалення одягу відбуваються на кожному етапі розвитку людського суспільства.

Загальна характеристика

Професія кравця — це втілення краси, сучасного художнього стилю. Кравець може допомогти вибрати свій стиль, свою модель, дати ділову пораду щодо вибору одягу.

Треба зазначити, що швейне виробництво є одним з найскладніших і трудомістких. Доля ручної праці на допоміжних операціях перевищує 80 відсотків, незважаючи на те що швейне виробництво достатньо оснащене сучасними швейними машинами, напівавтоматами і автоматами, які полегшують працю кравців і швачок. Це в першу чергу обумовлено тим, що одяг, як предмет першої необхідності дуже і дуже різноманітний. Крім великої кількості загальних вимог, що ставляться до одягу: простота, вишуканість, гарний зовнішній вигляд, відповідність своєму призначенню, задоволення естетичних потреб людей, міцність, надійність в експлуатації, здатність зберігати форму у процесі носіння, ремонтоздатність, гігієнічність тощо, він. має відповідати ряду вимог, що визначаються уподобаннями, смаком, модою і постійно змінюються. Це приводить до того, що механізація і автоматизація швейного виробництва постійно відстає від них.

 

Вимоги до працівників

Професія кравця не висуває особливих вимог до загальноосвітнього рівня тих, хто хоче опанувати нею, чи до знань з конкретних шкільних дисциплін. Проте для успішного оволодіння професією кравця необхідні добрі знання з математики, хімії, фізики, електротехніки та трудового навчання, навички креслення та малювання.

Для будь-якої професії художнього профілю важливими вважаються при¬родні нахили до творчої діяльності, у її представників повинен бути постійний інтерес до нового, здатність легко відмовлятися від стереотипів, звичного способу мислення, шукати нові варіанти, нові шляхи вирішення задач.

Головний зміст професійної діяльності працівників цього типу полягає у постійній взаємодії з людьми (керівництво, виховання, навчання, соціально-побутове обслуговування тощо). Обов’язковою умовою успішної професійної діяльності працівників типу «людина — людина» є вміння вста¬новлювати ділові контакти і спілкуватися з іншими людьми, наявність організаторських здібностей.

Претенденти на опанування професією кравця повинні мати добрий, гострий зір з нормальним кольоросприйманням, не мати схильності до серцево-судинних та легеневих захворювань, не страждати порушеннями опорно-рухового апарату, особливо верхніх кінцівок, не страждати органічними ура¬женнями центральної нервової системи, епілепсією тощо.

Умови діяльності кравця ставлять особливі вимоги до його психіки. Для успішного виконання професійних функцій, крім глибоких спеціальних знань, він повинен володіти цілим рядом психологічних якостей. Ефективність праці кравця значною мірою залежить від того, наскільки психологічний профіль його особистості відповідає цим вимогам.

Санітарно-гігієнічні умови

Праця кравця належить до розряду фізичної праці середньої тяжкості. Кравцями одягу можуть працювати як жінки, так і чоловіки різного віку. Ніяких обмежень щодо віку і статі немає.

Трудова діяльність кравця здійснюється в спеціалізованих центрах, які оснащені сучасними швейними машинами, підйомно-транспортними пристроями, раціонально обладнаними робочими місцями, забезпеченими технічною документацією (технологічними картами, інструкціями).

Щоб бути здоровим і працездатним кравцю необхідно додержуватись правил техніки безпеки та виробничої санітарії. Тільки так можна надійно захистити себе від травм.

Медичні протипоказання

Професія кравця протипоказана людям, які страждають:

  • захворюванням легенів;
  • захворюванням серцево-судинної системи;
  • гіпертонічною хворобою II стадії;
  • психічними розладами;
  • слабким зором (гострота зору з корекцією нижче 0,8 на кращому і нижче 0,5 на гіршому оці);
  • дальтонізмом;
  • порушеннями опорно-рухових функцій, особливо кистей рук;
  • судинними захворюваннями кінцівок;
  • органічними ураженнями центральної нервової системи;
  • епілепсією;
  • захворюваннями шкіри;
  • захворюваннями нирок;
  • погіршенням слуху.

Не рекомендується оволодіння професією кравця людям, у яких навіть за відсутності медичних протипоказань сфера професійних інтересів лежить не в галузі професій «людина — художній образ» і «людина — людина», з недостатньо розвинутою образною та оперативною пам’яттю, просторовою уявою, з розладами мислення та емоційно-вольової сфери, а також тим, у кого низькі показники по стійкості і концентрації уваги.

Повинен знати:

  • асортимент легкого одягу, конструкцію і деталі виробів;
  • засоби і прийоми виконання машинних, ручних і прасувальних робіт усіх видів, вимоги до їх якості;
  • термінологію ручних, машинних і волого-теплових операцій;
  • умовні позначення і крейдові позначки на деталях виробів;
  • швейні матеріали і їх основні властивості, якість матеріалів і фурнітури, їх відповідність основному матеріалу;
  • будову і призначення швейних машин, інструментів, прасок, пресів і пристосувань, що застосовуються при виготовленні одягу;
  • технічні умови розкрою виробів і припуски на обробку з урахуванням властивостей тканини;
  • норми витрат тканини на вироби;
  • технологію ремонту, прогресивні форми і методи організації виробництва під час ремонту одягу;
  • засоби і види оздоблення при поновленні легкого одягу;
  • норми виробітку, розцінки і систему оплати праці кравців;
  • основні види готових виробів;
  • передові методи організації праці і робочого місця;
  • основи економіки праці і виробництва в обсязі вимог, передбачених загальними положеннями “Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників”;
  • правила внутрішнього розпорядку на виробництві, охорони праці і вимоги пожежної безпеки.

Повинен уміти

  • виконувати всі види робіт щодо виготовлення чоловічого, жіночого і дитячого легкого одягу за індивідуальним замовленням;
  • вибирати фасони відповідно до тенденцій моди, особливостей фігури замовника, властивостей тканини; знімати мірки із замовника і виготовляти лекала для розкрою виробів обраного фасону чи моделі;
  • приміряти вироби по фігурі замовника; здійснювати самоконтроль у процесі виконання роботи;
  • застосовувати раціональні методи обробки виробів; користуватися інструментами і пристроями при виконанні робіт;
  • перевіряти стан універсальних машин, прасок, інструментів і пристроїв;
  • доглядати за швейною машиною (чистка, змащування, заправка, регулювання) і усувати дрібні неполадки у роботі машини;
  • визначати ступінь нагріву праски; визначати якість крою і готових виробів;
  • раціонально організовувати своє робоче місце, дотримуватись чистоти і порядку протягом робочого дня, приймати і здавати його;
  • застосовувати передові методи організації праці;
  • проводити ремонт легкого одягу відповідно до встановлених технічних вимог;
  • дотримуватись правил охорони праці, внутрішнього розпорядку і вимог пожежної безпеки.

Ймовірність працевлаштування

Випускники ліцею працевлаштовуються на приватному швейному підприємстві «Францішек» (Хмельницький район), ТОВ «Хмельничанка» (м. Хмельницький) МКП «Едельвейс» (м. Славута), ДП «Шепетівський ремонтний завод» (м. Шепетівка), та ін.

Кар’єрний ріст

Випускники, які бажають отримати вищу освіту мають право на пільговий вступ та продовження навчання за скороченою програмою в Калиновському технологічному технікумі по спеціальністі «технік-технолог», «технік-конструктор» з отриманням диплома молодшого спеціаліста.

Правила прийому Документи до вступу

Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування на базі 11 класів

Код ДК

7241

Термін навчання

1,5 роки

Форма навчання

Денна

Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування

ПРОФЕСІЯ: 7241 “Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування”

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ПРОФЕСІЇ

Становлення і розвиток професії електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування тісно пов’язані з розвитком електрики. Електричні природні явища були знайомі людям давно. їх вивчення розпочалося декілька тисяч років тому з дослідження електростатичних якостей бурштину (бурштин у перекладі на грецьку – “електрон”). Світова наука початком вивчення електричних явищ вважає виготовлення італійським вченим Вольтою у 1799 році першого хімічного джерела електричного струму (гальванічного елементу). Цей винахід поклав початок вивченню електричних явищ та виникненню професій електротехнічного спрямування. Великий вчений М.В.Ломоносов вивчав добре відоме електричне явище – блискавку. Він створив теорію атмосферної електрики. Теорію статичної електрики у середині XVIII сторіччя розробив американський фізик, винахідник громовідводу, Б. Франклін.

В історію електрики вписали свої імена багато вітчизняних та зарубіжних вчених. Француз А. Ампер відкрив основні закони електромагнетизму, англієць М. Фарадей – принципи дії електричних генераторів та двигунів. Російські вчені П. Яблочков та О. Лодигін внесли вклад у винахід електричних джерел світла. Лампу розжарювання Лодигіна удосконалив американський винахідник А. Едісон. Інженер-електрик М. Доливо-Добровольський винайшов у кінці XIX сторіччя трифазову систему передачі змінного струму, після чого почався стрімкий розвиток електроенергетики. Сьогодні важко знайти ділянку на виробництві, де б не використовувалась електроенергія.

Електроенергетика – рушійна сила виробничої діяльності будь-якої галузі народного господарства. Адже електрика – найзручніша форма передачі енергії на великі відстані і особливо до віддалених регіонів. Винаходи в області електрики призвели не тільки до розвитку електроенергетики, але й до виникнення радіо- та електронної техніки. Широке впровадження електроенергії у виробництві та побуті супроводжується зростанням числа професій, пов’язаних з будівництвом електростанцій, обслуговуванням, ремонтом і налагодженням електричних мереж і устаткування.

ХАРАКТЕР РОБОТИ
У цілому, спеціаліст повинен знати:
♦ будову і принцип роботи устаткування, що обслуговується, його електромонтажні схеми і пускорегулювальну апаратуру;
♦ оптимальні засоби наладки щіткового механізму електродвигунів;
♦ принцип дії і правила користування вимірювальними приладами;
♦ правила безпечної роботи зі струмом.

Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування повинен вміти:
♦ розбирати, ремонтувати електрообладнання верстатів,
♦ добре читати електричні схеми,
♦ лудити, паяти, ізолювати, прокладати і з’єднувати електропроводи, кабелі, а також заземлювати електросилове устаткування,
♦ мати навички слюсарної роботи.

Після перевірки засвоєння теоретичних знань та практичних умінь, електромонтерові надається допуск на роботи в межах нормативно встановленої напруги.

Велике значення для здоров’я робітника і підвищення продуктивності праці має особиста гігієна, тобто ті заходи, які спрямовані на збереження здоров’я, запобігання та усунення факторів, що шкодять здоров’ю.

УМОВИ РОБОТИ
Стан електроустаткування та електричних мереж, що експлуатуються, впливає на роботу усього технологічного обладнання. У процесі використання електроустаткування піддається дії різних експлуатаційних факторів, у результаті чого воно зношується і старіє. Це призводить до відмов у роботі, що пов’язано з появою несправностей, які обумовлені відхиленням від нормальних режимів використання устаткування, зміною умов експлуатації або неправильним вибором і монтажем.

У процесі експлуатації передбачають два види профілактичних заходів – технічне обслуговування і ремонт. Технічне обслуговування має декілька видів – регламентоване, з періодичним контролем та постійним контролем. Склад робіт з обслуговування визначається видом устаткування і включає в себе контроль у процесі роботи і у період зупинок з метою прогнозування технічного стану електрообладнання, перевірки його роботи, регулювання або настроювання вузлів, заміну деталей.

У процесі профілактики та модернізації електроустаткування передбачений капітальний та поточний ремонт. При поточному ремонті виконують очищення, заміну та ремонт деталей, а також регулювання вузлів та механізмів. Поточний ремонт є. основним видом ремонту і виконується на місці встановлення устаткування, шляхом його зупинення і відключення від електромережі, але без повного розбирання. При капітальному ремонті, більш повному і складному, проводиться повне розбирання обладнання, відновлення або заміна зношених деталей та вузлів, регулювання, налагодження та випробування. У процесі капітального ремонту може бути здійснена модернізація електрообладнання, тобто зміна і удосконалення для приведення у відповідність до сучасних вимог, наприклад, збільшення потужності, продуктивності технологічного обладнання, надійності, економічності та довговічності.

Для різних видів електроустаткування встановлюється необхідна періодичність технічного обслуговування та ремонту. Періодичність може встановлюватись через певну кількість днів, місяців. Для окремих видів електроустаткування існує щоденне технічне обслуговування.

Основними виробничими операціями електромонтера є обслуговування силових і освітлювальних установок, розбирання та збирання схем управління електрообладнанням, підключення обладнання до електросистем, виявлення непрацюючих вузлів обладнання до електросистем, виявлення непрацюючих вузлів обладнання, їх ремонт або заміна тощо.

Продуктивність праці та якість робіт, що виконує електромонтер, залежать від наявності у нього сучасного набору інструментів і пристосувань.

Класифікація інструментів дуже складна. Весь інструмент за його призначенням можна розділити на робочий та контрольно-вимірювальний. Робочий інструмент у свою чергу розподіляють на ручний та механізований (електрифікований, пневматичний, піротехнічний тощо), а також за видом робіт, що виконуються (свердлувальний, нарізний тощо), за характером руху (обертальний, зворотно-обертальний, ударний тощо) і за конструкцією корпусу. Крім того, робочий інструмент буває універсальний (ніж монтерський, плоскогубці) і спеціалізований (ключі для кабельних поличок, коробок, ніж для зняття оболонки кабелів).

Електромонтери найчастіше застосовують слюсарний інструмент. З ударного інструменту розповсюдженими є молотки (з круглим та квадратним бойком, дерев’яні, мідні або олов’яні) та кувалди (гостро- та тупоносі). Застосовують також слюсарні зубила, напилки (рашпілі, надфілі, плоскі гостроносі, плоскі тупоносі, круглі, тригранні, напівкруглі). Майже до всіх наборів інструменту загального призначення включені плоскогубці, круглогубці, торцеві та бокові кусачки та пасатижі, викрутки, ключі різноманітних конструкцій, конічні і циліндричні розгортки.

Різання чорних та кольорових металів, окремих труб та кабелів здійснюють за допомогою ручних роз’ємних ножівкових верстатів. Використовують електромонтери також паяльні лампи, паяльники.

З метою захисту від ураження струмом, електромонтери у роботі користуються гумовими килимками та рукавичками.

Режим праці та відпочинку
Електромонтер працює індивідуально або у бригадах з дво- або тризмінним режимом роботи з регламентованою обідньою перервою, за так званим “поточним графіком”. Нормальна тривалість робочого часу працівників становить 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу.

Вихідні дні можуть не співпадати з календарними.

Особливі умови та фактори праці
Санітарно-гігієнічні умови на робочому місці залежать від того, де працює електромонтер: в промисловому приміщенні, в майстерні, на виробничому май-данчику тощо. Інколи доводиться ) виконувати роботи за несприятливих погодних умов в різні пори року просто неба. До труднощів у електромонтера відноситься і виконання робіт в незручній позі, що буває досить часто. Щоб не травмуватися, електромонтер мусить бути максимально обережним та уважним.

Тим, хто збирається працювати електромонтером, можна порекомендувати добре ознайомитися з умовами праці на запропонованому виробництві.

ПЕРСПЕКТИВИ ТА РИНОК ПРАЦІ
Заробітком під час професійного навчання виступає грошова винагорода за виконану роботу в період виробничого навчання та практики. Згідно з чинним законодавством оплата праці електромонтера може бути відрядна або погодинна. Вибір системи оплати праці робить адміністрація організації за згодою комітету профспілки. При погодинній оплаті робітник отримує заробі-ток не за виконану роботу, а за відпрацьовані години, за відрядною – оплачується виконана робота.

Доповненням до відрядної та погодинної систем оплати праці виступає преміальна оплата за договірними розцінками. Найбільш розповсюдженою формою оплати праці електромонтера є погодинно-преміальна.

Розмір заробітної плати електромонтера залежить від кваліфікації робітника. Висококваліфіковані робітники за роботу отримують значно більше, ніж малокваліфіковані. Такий порядок також стимулює електромонтерів до підвищення власної кваліфікації та розряду. Розмір заробітної плати також визначається формою власності та рівнем розвитку підприємства, організації, де вони працюють. Заробітки робітників приватних фірм, підприємств, як правило, вищі, ніж на державних.

Перспективи щодо працевлаштування після оволодіння професією у електромонтера вагомі та стабільні, а ризик безробіття незначний.

Випускники ПТНЗ, підготовка яких велась за замовленням роботодавців, працевлаштовуються згідно з попередніми угодами. Ймовірність працевлаштування випускника ПТНЗ, який навчався на загальних підставах, залежить від отриманої кваліфікації, набутих під час навчання і виробничої практики професійних навичок, від того, якими суміжними професіями за час навчання він оволодів.

Підготовка електромонтерів через державну службу зайнятості часто проводиться згідно з реально укладеними угодами про наступне працевлаштування або з метою зайняття індивідуальною трудовою діяльністю. Сьогодні професія електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування – одна з провідних на промислових підприємствах, у буді-вельних організаціях та організаціях комунального господарства. Разом з тим вона застосовується практично в усіх галузях господарства і потреба у електромонтерах постійна.

Щоб з’ясувати реально існуючі потреби у робітниках цього профілю, варто звернутись до центру зайнятості за місцем проживання.

У сучасних умовах для висококваліфікованих спеціалістів є шанс відкрити власну справу, пропонуючи населенню послуги щодо обслуговування та ремонту електрообладнання та інструментів здебільш побутового характеру: встановлення та ремонт побутової електротехніки, електроосвітлювального устаткування, прокладання та заземлення електропроводів, кабелів, обслуговування діючої техніки, встановлення та підключення до мережі лічильників, світильників тощо.

Висококваліфіковані електромонтери з практичним досвідом роботи за суміжними спеціальностями мають можливість у порядку міждержавного обміну робочою силою працевлаштуватися за межами України.

Ризик втрати роботи для електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування пов’язаний у першу чергу із змінами в організації виробництва та банкрутством підприємств і фірм.

Вузька спеціалізація, Недостатня кваліфікація та досвід також загрожують втратою роботи, тому підвищення кваліфікації та оволодіння суміжними професіями стають надійним захистом від безробіття.

ОСВІТНЯ ПІДГОТОВКА
Глибокі знання, висока професійна підготовка, загальна культура – обов’язкові умови професійної майстерності.

Зміни змісту і характеру праці електромонтера в умовах технічного прогресу, суміщення робіт і професій – усе це підвищує вимоги до кваліфікації.

Підвищення рівня професійної освіти електромонтера може здійснюватися за рахунок зростання його кваліфікації та за допомогою навчання без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації. Ті, хто оволоділи базовою або повною вищою освітою працюють майстрами, електромеханіками, енергетиками, начальниками дільниць, цехів, головними інженерами.

МЕДИЧНІ ОБМЕЖЕННЯ
В доповнення до загальних медичних протипоказань для людей, праця яких пов’язана з фізичними навантаженнями, встановлено ще декілька медичних протипоказань:
* захворювання опорно-рухового апарату з порушенням
* функцій;
* хронічні захворювання периферійної нервової системи;
* виражене варикозне розширення вен нижніх кінцівок, тромбофлебіт, геморой;
* астигматизм, косоокість;
* захворювання серцево-судинної системи;
* хвороби, які супроводжуються втратою свідомості та запамороченням.

Психологічними протипоказаннями для освоєння професією електромонтера та успішної роботи є:
* недостатня координація, швидкість та точність рухів;
* недостатній розвиток пам’яті;
* неврівноваженість;
* емоційна нестабільність;
* неуважність.

Слабкий розвиток цих якостей викличе додаткові складнощі у роботі електромонтера, уповільнить її, а в окремих випадках зробить практично неможливим якісне виконання функціональних обов’язків.

МЕДИЧНІ ВИМОГИ
Для роботи за цією професією потрібна повноцінна функція верхніх та нижніх кінцівок, серцево-судинної та нервово-психічної системи, повноцінний слух та зір. Проте, при невеликому зниженні зору робітник може працювати і в окулярах. Але не може бути рекомендована робота електромонтером особі, хворій на дальтонізм.

Звичайно, здорові та фізично розвинені чоловіки можуть легко оволодіти професією електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування.

Вимоги до схильностей та інтересів
Праця електромонтера різнобічна і вимагає багатьох знань і умінь.
Він повинен мати ґрунтовні спеціальні теоретичні знання, володіти прийомами творчого технічного мислення, бути загально-освіченою людиною, бездоганно володіти практичними прийомами та навичками роботи.

Щоб стати кваліфікованим електромонтером-професіоналом, треба мати інтерес до техніки, ремонту технічних засобів, схильність до конструювання. Легко опановують професію електромонтера ті, хто в шкільні роки займалися в гуртках технічної творчості.

Психофізіологічні вимоги
Професія електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування не висуває жорстких вимог до психомоторних дій. Робочі рухи, які складають моторну частину навичок, різноманітні, прості за формою, але часом вимагають фізичних зусиль.
Важливі професійні психологічні вимоги до електромонтера висуваються при пошуку несправностей. Тому, крім знання схеми приладу, який потребує ремонту, потрібна спостережливість, уважність, здатність помічати незначні пошкодження ізоляції, вологість, сліди корозії тощо. Тут незамінними є добре розвинуті органи відчуттів, особливо зір та слух. Так, на слух можна визначити, що електродвигун працює з порушеннями режиму.

Проведення ремонту в умовах дефіциту часу ставить до електромонтера підвищені вимоги щодо швидкості реакції.

Вправному електромонтеру притаманна збалансованість процесів збудження та гальмування.

Виявити несправності у роботі електроустаткування, пов’язані з перегріванням провідників та підгорянням ізоляції, допомагають тактильні (шкірні) відчуття та нюх.
Часто спеціалісту доводиться працювати у незручному положенні. В цьому на допомогу йому приходять чітка координація рухів рук, особливо кистей і пальців, рівновага, спритність і витривалість.

Вимоги до інтелектуальної сфери
У кожній справі є сфера прикладення розуму. Практичний розум не простіший і не менш логічний за розум теоретика. Практична майстерність може бути досить високою, і досвід кваліфікованого робітника рівнозначний досвіду працівника духовної сфери.
У досвідчених робітників багато “маленьких хитрощів”, які не описані в технічній літературі, а набуваються тільки життєвим і професійним досвідом.

Регулювання навіть простого пристрою вимагає розуміння принципів його дії, технічного мислення, вдумливого і осмисленого виконання роботи. Осмислене розуміння ситуації, що склалася, допомагає вирішити практичну задачу – знайти причини неполадок у роботі устаткування і ліквідувати їх. А якщо електромонтер працює в одному з цехів сучасного підприємства, де копіювальні верстати, верстати з програмним керуванням – фрезерувальні, токарні – звичайна справа, йому просто необхідні навички логічного технічного мислення та знання у галузі електроніки.

Для розуміння схем електромонтеру необхідна просторова уява. Вона допомагає зрозуміти, який вигляд має той чи інший вузол в дійсності.

Електромонтер повинен мати добру оперативну пам’ять на числа та форми, розвинену просторову уяву, здібності до конструювання, спостережливість. Ці якості робітника відіграють велике значення при розумінні схем, складанні та розбиранні вузлів та механізмів.

Вимоги до емоційно-вольової сфери
Часто люди кваплять спеціаліста, щоб той швидше усунув пошкодження, адже інколи через згаяний час може виникнути навіть аварія. У таких умовах потрібно вміти зберегти врівноваженість, спокій, ясність думки, створити робочу атмосферу та не піддаватися нервовому впливові оточуючих. Самоконтроль забезпечує своєчасне- і точне регулювання робочого процесу та стереотипність дій при усуненні неполадок. Саморегуляція допомагає робітнику швидше оволодівати навичками та прийомами продуктивної праці.

Відсутність перелічених якостей – одна з причин травматизму, порушення дисципліни на виробництві.

Не можна обирати цю професію людям зі зниженим самоконтролем, необережним, неуважним, безвідповідальним, бо від цього залежить якість роботи, здоров’я робітника, а також здоров’я і життя людей, що працюють поруч з ним.

Вимоги до морально-ділових якостей
Електромонтеру повинні бути притаманні самостійність, рішучість, акуратність, зібраність, наполегливість у подоланні труднощів, відповідальність. Ці якості забезпечують йому досягнення високої продуктивності праці. Електромонтеру доводиться працювати в тісній взаємодії з іншими членами бригади та представниками інших професій: механіками, слюсарями, верстатниками. Це вимагає стійкої нервово-психічної організації і таких рис характеру як товариськість, тактовність, чесність, правдивість. Працівник повинен бути організованим і дисциплінованим, готовим до взаємодопомоги і згуртованості.

Встановлено, що від того як поводиться робітник, який в нього характер, як він ставиться До інших, залежить ставлення до нього товаришів по роботі. Робітники, які не користуються симпатією оточуючих, відчувають постійні переживання, занепокоєння, що негативно позначається на результатах праці.

Водночас хибне розуміння згуртованості теж може призвести до біди. Поблажливе ставлення до порушень технології, регламентів, дисципліни, вимог охорони праці неприпустимі там, де мають справу з напругою та струмом.

СПОРІДНЕНІ ПРОФЕСІЇ
Одним з найважливіших факторів, що впливають на якість виконання електромонтером професійних обов’язків, є кваліфікація, рівень професійної підготовки та володіння практичними навичками.

Молоді електромонтери, які нещодавно закінчили професійно – технічні училища, озброєні ґрунтовними спеціальними теоретичними знаннями і мають розвинені професійні уміння та навички, можуть в короткий термін стати кваліфікованими спеціалістами. Робітникам, що отримали професію на виробництві, як правило, потрібно значно більше часу.

Сучасні ринкові умови виробництва висувають підвищені вимоги до якості робочої сили, що стимулює електромонтерів працювати над підвищенням власної кваліфікації. Вони старанно засвоюють нові технології, наполегливо оволодівають сучасними високопродуктивними інструментами та матеріалами, суміжними професіями.

Шляхами і формами підвищення кваліфікації є: навчання безпосередньо на виробництві, курсах цільового призначення, курсах навчання другій (суміжній) професії.

Електромонтер за допомогою набутих професійних знань досить швидко може оволодіти професіями слюсаря-ремонтника, слюсаря-інструментальника, слюсаря механоскладальних робіт, слюсаря з виготовлення деталей та вузлів системи вентиляції, кондиціювання повітря, пневмотранспорту та аспірації, електромонтажника з освітлення та освітлювальних систем, електромеханіка з ремонту та обслуговування лічильно-обчислювальних машин, слюсаря-електрика з ремонту та обслуговування електроустаткування та багатьох інших.

Кваліфікаційний розряд з суміжної професії засвідчується відповідним свідоцтвом.

Правила прийому Документи до вступу