У травні 2018 року з ініціативи Шепетівської Спілки воїнів Афганістану, як ми уже говорили, було проведено конкурс творчих робіт на тему: «Про що плачуть ветерани».
Задумка виникла після того, як на одному із виховних заходів , після перегляду документального фільму «Пам’ять серця жива”, поважна людина, сивочолий ветеран афганських подій не зміг стримати сліз.
Як розуміють і чи розуміють взагалі молоді люди душу ветерана? Таке питання поставив перед нами В.С.Пипич, який пізніше стане головою журі проведеного конкурсу.
Викладаючи у творах свої незаангажовані думки, учні розуміють, що,перш за все, у кожного ветерана «.. на все життя залишились спогади про важкі пережиті часи боїв, втрат друзів, земляків, бойових побратимів. Мій дідусь,-пише учень гр.. №304 Болюх Вадим,- розповідав мені, що на війні гинули такі хлопці, як зараз я.»
А учениця гр..№203 з гіркотою говорить про те, що ветеранів згадують лише напередодні Дня Перемоги. Важко звучать слова дівчини: «Часто, поспішаючи у своїх «надзвичайно важливих» справах, молоді люди можуть штовхнути ветерана, котрий проходить поруч, і навіть не подумати про вибачення.
Почасти до ветеранів ставляться, як до порожнього місця:в транспорті,громадських місцях та лікарнях їх просто не помічають. Невже ці люди не заслуговують на повагу? Вони гідні кращої долі, ніж та, яку їм пропонують нинішні можновладці, що говорять красиві промови з безсоромно брехливими очима!»
А ось вірш учениці групи №203 Меленчук Олександри.
Чого ж це плачуть ветерани?
Питаю я себе щодня.
Болять,напевно,їхні рани,
Котрі залишила війна,
А їх загоїти не в змозі-
Вони у болю, у тривозі…
Гірка сльоза на орден впала-
Вона нам знову нагадала:
Вклоніться,друзі, ветерану-
Для нього це найвища шана,
Бо ж він себе не шкодував,
Життя за тебе віддавав,
За мирне небо без війни…
Його ти друзів пам’яни…
Любов хай буде, буде шана
До старших і до ветерана!
Марія Оніщук – голова учкому ліцею
