Промайнуло веселе літо і настала осінь — пора навчання. Радісна, піднесена атмосфера панувала на подвір’ї Шепетівського професійного ліцею . Свято Першого дзвоника об’єднало педагогів, батьків, учнів, гостей у дружню ліцейну родину.
День знань – справжнє всенародне свято мудрості, доброти і людяності. Розпочинається новий навчальний рік, який завжди означає відкриття нової осяйної дороги – дороги до знань, до нових звершень.
Цього дня представники учнівської молоді стали головними дійовими особами свята, одразу по закінченні якого розпочнуться нелегкі і відповідальні, але цікаві й насичені подіями навчальні будні.
День знань цього року пройшов організовано та злагоджено, радуючи учнів, батьків і, звичайно, викладачів яскравими осінніми квітами та святковими урочистостями з нагоди початку нового навчального року.
Учні отримали чимало гарних побажань і напутніх слів. За традицією привітав учнів, педагогів, батьків та гостей зі святом директор Шепетівського професійного ліцею Окунєвський Олег Антонович. Він побажав педагогічному та учнівському колективам щасливого навчального року, гарних оцінок учням, взаєморозуміння та натхнення і головне мирного неба над головою.
Мабуть, у кожній українській сім’ї цей день радісний. Адже гарний початок є запорукою вдалого навчального року, гідних успіхів у навчанні. Навчальний рік розпочався. Тож нехай він відкриє перед учнями нові горизонти пізнання себе і світу, стане початком наполегливої праці, викладачів надихне успіхами вихованців, батьків – гордістю за своїх дітей!
Яка чарівна і тривожна мить! Для когось – вкотре, А для випускників – востаннє Сьогодні дзвоник продзвенить.
27 червня 2018 року у Шепетівському професійному ліцеї відбулось свято Останнього дзвоника. Воно виявилось яскравим і принесло багато вражень усім учням, батькам, викладачам, майстрам, гостям, а особливо випускникам. Тому що саме вони залишають безтурботний берег юності, країни ліцейного життя.
Традиційно, свято Останнього дзвоника супроводжувалося виступами учнів, які співали, танцювали, декламували вірші. Слова подяки педагогам виразили кращі випускники груп № 303, 304.
Щирі слова привітань на свою адресу приймали учні від наставників, педагогів та батьків, які побажали випускникам упевнено йти життєвою дорогою та знайти себе у професійному житті.
Ось срібний голос дзвоника лунає, Випускників останній кличе раз, В однім пориві всі серця єднає. Щасливо друзі, всім у добрий час!
Ми часто зустрічались і раніше, я знала,що він віршує, проте далі привітань мова не заходила-круговерть життя інколи забирає найцінніші хвилини для спілкування з людьми. Проте цього разу все було інакше: Олександр прийшов до ліцею із своїми віршами та споминами про навчальний заклад та з невідмовним бажанням поговорити з молоддю.
Хлопець мав рацію, бо встиг дещо пізнати у житті, зрозуміти, по-іншому подивитись на молоді і запальні часи, коли,здебільшого, молодь навчання та здобуття нових знань ставить на друге місце після дій на досягнення власних задоволень та уподобань. Вже пізніше, з роками, приходить розуміння дійсних цінностей життя.
Хоч і була обідня перерва, проте один за одним до кабінету підтягнулись учні, щоб просто відверто поспілкуватись. Навіть не сподівалась, що діалог буде таким цікавим і повчальним.
Олександр Добровольський розповідав, що народився він у робітничій багатодітній сім’ї 37 років тому. Навчався в загальноосвітній школі №8, а потім вступив до нашого ліцею, де протягом 1996-1999 років здобував спеціальність слюсаря механо-складальних робіт.
«За період навчання, – каже Олександр, – було багато цікавого і повчального. Тут мене «записали» в когорту робітничого класу, за що я вдячний майстрам Якименку А.В. та Головачук Т.Г. Тут мені відкрили світ поезії Сидорчук Л.Г. та Ваколюк Т.С. Назавжди залишаться в пам’яті уроки Маєвської О.Г. та Гуменюк Л.Р.
Після закінчення ліцею – служба в армії. Там я став топографом, хоч ази цієї воєнної спеціальності мені гарно дали на уроках ЗВ в ліцеї.»
Коли закінчилась військова служба, працював по спеціальності, а потім вступив до Камян’янець-Подільського національного університету, де здобув освіту філолога і журналіста. Пізніше вже була Львівська Богословська семінарія і життєві дороги капелана.
Олександр читав вірші, а на завершення зустрічі сказав: «Друзі, сучасна молода людина має бути ерудованою, професійно грамотною, комунікабельною і вміти знайти себе у суспільстві. Бажаю усім ліцеїстам натхнення в праці, щоб ніколи не зупинятись на шляху до досягнення своєї мети.
І ще: прислухайтесь до слів старших, бо з їхніх уст іде мудрість, виважена життєвим досвідом!».
Олександр готується до зустрічі з нашими хлопцями на Сході. Він,капелан, понесе туди віру, надію, любов та сподівання на швидкий мир.
А нам він залишив свої вірші.
Молитва за Україну
І знову я схиляюсь на коліна В молитві щирій в тихий час нічний… Молюсь за тебе, рідна Україно, Мій рідний краю, серцю дорогий.
Як фіміам, нехай молитва лине До Божого Престолу повсякчас, Несу до тебе, Боже, Україну, Щоб ти її помилував і спас.
Щалений шквал, неначе ту пір’їну ЇЇ кидає, змучену в труді… О Господи, врятуй же Україну, Стань захистом для неї у біді.
ЇЇ нещасну ставлять на коліна, І б’ють її в потилицю пани… Постав на ноги, Боже, Україну, Від рабського ярма її звільни. ____________________________
Не здаватись
Не здаватись ! – то кредо моє ! – Йти вперед до найвищої цілі, І коли навіть сил не стає, До мети пробиратися сміло.
Мій девіз: «Не спинятись в житті, Перешкоди усі подолати, Через гори, бар’єри іти І назад уже не повертати.
Не іти наосліп, не іти, І без цілі в житті не блукати. Проти течії завжди пливти, В час грози руки не опускати.
А коли попереду стіна На шляху несподівано стане, Хай мене не зупинить вона, – Подолаю я стіни обману! ____________________________
Молодість
О молодість ,- пора прекрасна, Що може бути краще на землі? Коли цвітеш, як сад, що родить рясно, Летиш, мов птах,на вірному крилі.
Коли життя ще тільки почалося, Тобі не видно ще твого кінця, І не сивіє на чолі волосся, І зморшки ще не бороздять лиця.
Коли в душі вогонь іще палає, Коли немає в серці хвилювань, Яскраве сонечко над шляхом сяє, І ти не знав іще болючих ран.
Коли у серці ще горять надії, А ти летиш невпинно, повен сил: Рука ворожа ще не вкрала мрії, Не відібрала смерть у тебе крил.
О молодість!.. Яка пора прекрасна… Але кому ти віддаєш її? Кому цвітеш, мов сад, що родить рясно? Кому даруєш сили всі свої?
Ти, молодість, пора така чудова, Коли ти, наче квіточка, цвітеш, Але немає кращого нічого, Якщо життя Вітчизні віддаєш! ____________________________
КТО В МИРЕ Я?
Хожу, брожу я по дороге мира, Уставший так, измученный грехом… Я не родился для большого пира, А на пути то молния, то гром. Кто в мире я? И для чего родился? Наверное, я -маленький росток, Что к солнышку отчаянно пробился, Но всё же почему-то одинок. Ещё зелёным был, меня топтали, Но выжил я на матушке-земле, И надомною часто пролетали С весенней песней стаи журавлей. Кто в мире я? И для чего родился? И цель какая в жизни мне дана? Я зёрнышком лишь в землю опустился, Чтобы кого-то пробудить от сна. Родился я не для большого пира, А Богом послан людям послужить… Я выживу и выросту для мира, Для вечного добра в нём буду жить.
У травні 2018 року з ініціативи Шепетівської Спілки воїнів Афганістану, як ми уже говорили, було проведено конкурс творчих робіт на тему: «Про що плачуть ветерани».
Задумка виникла після того, як на одному із виховних заходів , після перегляду документального фільму «Пам’ять серця жива”, поважна людина, сивочолий ветеран афганських подій не зміг стримати сліз.
Як розуміють і чи розуміють взагалі молоді люди душу ветерана? Таке питання поставив перед нами В.С.Пипич, який пізніше стане головою журі проведеного конкурсу.
Викладаючи у творах свої незаангажовані думки, учні розуміють, що,перш за все, у кожного ветерана «.. на все життя залишились спогади про важкі пережиті часи боїв, втрат друзів, земляків, бойових побратимів. Мій дідусь,-пише учень гр.. №304 Болюх Вадим,- розповідав мені, що на війні гинули такі хлопці, як зараз я.»
А учениця гр..№203 з гіркотою говорить про те, що ветеранів згадують лише напередодні Дня Перемоги. Важко звучать слова дівчини: «Часто, поспішаючи у своїх «надзвичайно важливих» справах, молоді люди можуть штовхнути ветерана, котрий проходить поруч, і навіть не подумати про вибачення.
Почасти до ветеранів ставляться, як до порожнього місця:в транспорті,громадських місцях та лікарнях їх просто не помічають. Невже ці люди не заслуговують на повагу? Вони гідні кращої долі, ніж та, яку їм пропонують нинішні можновладці, що говорять красиві промови з безсоромно брехливими очима!»
А ось вірш учениці групи №203 Меленчук Олександри.
Чого ж це плачуть ветерани? Питаю я себе щодня. Болять,напевно,їхні рани, Котрі залишила війна, А їх загоїти не в змозі- Вони у болю, у тривозі…
Гірка сльоза на орден впала- Вона нам знову нагадала: Вклоніться,друзі, ветерану- Для нього це найвища шана, Бо ж він себе не шкодував, Життя за тебе віддавав, За мирне небо без війни… Його ти друзів пам’яни…
Любов хай буде, буде шана До старших і до ветерана!
Ми на нашому сайті використовуємо файли cookie, якщо ви не згодні, щоб ми використовували даний тип файлів, ви повинні відповідним чином встановити налаштування вашого браузера (в такому випадку ми не гарантуємо коректної роботи сайту) або не використовувати наш веб-сайт
